Люди складали пісні з давніх-давен — з того часу, коли виникла звукова мова. У піснях йдеться про працю, природу, родинне життя, взаємини між людьми, важливі суспільні події, зокрема боротьбу українського народу проти зовнішніх ворогів, про видатних воїнів та полководців.
З покоління "дітей війни". (Український письменник Микола Вінграновський належав до так званого покоління "дітей війни". На початок Великої Вітчизняної війни йому виповнилося п'ять років. На його дитинство випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнної відбудови. Ці враження торкнулися багатьох його творів. "Перша колискова" — це напутні слова новому поколінню співвітчизників, яке не знало війни.)
"Я не поет і не історик, ні!" - стверджував про себе в одному з віршів автор першого українського історичного роману Панелеймон Олександрович Куліш. У дечому дуже незвичайного роману - не лише для першого твору цього жанру в українській літературі, що не мав жодних ознак наслідування іншим зразкам. І за мовними особливостями, і за питаннями, що порушував письменник у "Чорній раді", цей роман був несподіванкою, його неординарність і самобутність впадають в око й зараз.
Тернопільська земля славна іменами письменників, творчість яких стала окрасою всієї української літератури. З кінця 80-х років у літературний обіг повернулося ім'я славетного "молодомузівця" Б. Лепкого, який є уродженцем нашого краю. Про своє походження поет згадує у вірші "Заспів" рядочком "колисав мою колиску вітер рідного Поділля". Про міста і села Тернопільщини, людей цього краю писав письменник у своїй прозі. Крегулець і Поручин, Жуків і Бережани, Чортків і Копичинці, Улашківці і Гусятин увійшли в його твір "Казка мойого життя". У своїх романах письменник звернувся до історичної теми, зокрема вивів образ Мазепи.
Відомо, що великі поети в різні епохи знаходять своїх, читачів. Tax було з Т. Шевченком, О. Пушкіним, Дж. Байроном та іншими. Поет ніби народжується заново, бо творить не тільки для своїх сучасників. Щось подібне відбувається тепер і з творчістю Євгена Маланюка, ім'я якого впродовж багатьох десятиліть було під забороною. Книжки поета лежали в закритих спецфондах, і читач не знав його Творчості, але це не заважало деяким митцям і критикам лити на Маланюка бруд. Як його тільки не називали: і «українським фашистом», і «духовним Квазімодо», і «поетом апокаліптичних літ», і «поетом волюнтаризму». А Володимир Сосюра навіть оголосив поетові війну.
Кобзарство в Україні сприймається не лише як мистецтво гри на кобзі. Це перш за все — окреме явище традиційної народної культури, що втілює і філософські, і мистецькі надбання, це характерний спосіб життя співців. Кобзарі були відгороджені від активного життя своїм фізичним станом (зокрема, незрячістю) і найнижчим із суспільних щаблів — положенням жебраків. Але вони створили культуру, глибину й значущість якої і досі важко осягнути.
Період Ренесансу - Відродження - охоплює XIV-XVI століття. Поняття ренесансу виникло в процесі розвитку світової цивілізації, який поділяв історію на 3 доби: античність, середньовіччя та ренесанс - повернення до античності. Тогочасні гуманісти намагалися звільнити культуру від середньовічної стереотипності, наблизити її до античних ідеалів прекрасного. Для цього перш за все потрібно було знання стародавніх мов, адже тільки так можна було знайомитися із античними зразками писемності. Отже, велика увага приділялася гуманітарній освіті, а також діяльності, безпосередньо пов'язаній з освітою та наукою, зокрема, книгодрукуванню.
Закони існування людського суспільства настільки складні та суперечливі, що часто здаються нам абсурдними. Загострене відчуття цієї абсурдності буття лягло в основу цілого модерністського літературного напряму - екзистенціоналізму, що базувався на концепціях однойменної філософії, найвідомішими представниками якого були Камю та Сартр. Екзистенціоналізм висвітлював роль людини, як метафізичної, а не лише соціальної істоти, погляд на особистість з цього ракурсу дозволяла торкатися оминутих представниками чистого реалізму сутностей. Не випадково головним різновидом літературних творів цього напряму стала сучасна притча. До цього жанру звертається й український письменник Валерій Шевчук. Але його роман-притча "На полі смиренному..." попри близкість до екзистенціоналістської прози, має свої відмінності: автор намагається дати й раціональне пояснення абсурдним подіям, природі та витокам тоталітаризму.
Наприкінці XVIII - початку XIX ст. в літературі і мистецтві розвивався літературний напрям - романтизм. Письменник повинен був простежити всі сфери духовності людини, розкрити причини незвичності її поведінки у певних ситуаціях. У романтичних творах ми бачимо іноді і фантастичні події, ситуації, виняткових людей. Автори використовували народну фантастику, жахливі картини кріпосницької дійсності, страждання простих людей, їх загибель; показували протест бідняків проти гноблення, сваволі поміщиків.
Творчість Малишка розвивалася в річищі народнопісенної традиції. "Повів народної творчості невідступно супроводить поезію Малишка", — проникливо відзначав Максим Рильський. Мабуть, тому його поезія, ніколи не втрачаючи з народною творчістю цього прямого зв'язку, так легко спромоглася встановити і зворотний: десятки Манишкових творів буквально "пішли в народ" і, покладені на музику, стали справді народними піснями. Наприклад, "Пісня про рушник", "Ранки солов'їні", "Ми підем, де трави похилі", "Пісня про Київ". Ці твори, окрилені чарівними мелодіями Платона Майбороди, полюбилися людям і стали народними піснями. У піснях цих своєрідність художнього почерку поета позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Повів народної пісні відчутний у лексиці, в ясності й простоті вислову, у глибині людських почуттів, у характері художнього мислення. З глибинних джерел фольклору черпає Малишко барви для змалювання образів.
