Євген Плужник — талановитий український поет, письменник, драматург, якого не оминули жорна сталінських репресій, він один із тих, кого ми називаємо тепер «розстріляне відродження». Із його біографії знаємо, що митець свідомо уникав політичних питань, не втручався в досить бурхливі літературні полеміки, ставився до них певною мірою скептично. Можливо, з цієї причини в його поезіях часто бачимо слова «тиша», «тишина», «спокій». Та жорстока дійсність, що вирувала довкола нього (громадянська війна, масовий терор, моральна деградація сучасників), стала врешті його особистою трагедією світосприйняття. Однак через усі твори простежується провідна думка: людство вистраждає, опам'ятається, одужає.
В історії кожного народу є видатні особистості, які не тільки підносяться до вершин духовного життя, а й самі визначають ці вершини. Таким був Максим Тадейович Рильський - великий український поет, перекладач, учений-літературознавець, фольклорист, лінгвіст, академік. Та перш за все він поет, який по Праву міг сказати про себе: все моє життя в моїх творах.
У 1896 році побачила світ збірка поезій "Зів'яле листя" Івана Франка. Поява її викликала неабиякий резонанс у тогочасному галицькому оточені митця: недуги підхвалювали автора, радіючи, що він нібито покінчив із громадянською лірикою і перейшов до мотивів, так би мовити, занепадницьких - "журба", "сум", "кохання". Друзі також не зрозуміли Франка: що сталося з поетом-борцем, "вічним революціонером"? Але ні перші, ні другі не відчули: народилася перлина не лише Франкової, а й світової інтимної лірики, що силою виражених почуттів буде хвилювати серця сучасників і нащадків.
1908 рік — час найбільшого розгулу реакції. Щоденні сумні звістки разом із тяжкою працею і матеріальними нестатками підривали здоров'я М. Коцюбинського. «Тепер ледве волочу ноги, нерви зіпсовані вкрай», — скаржився він у багатьох листах. Письменник прагнув самотності і відпочинку. Все це він знайшов у маєтку давнього знайомого Євгена Чикаленка, який запросив митця.
Новела "Intermezzo" написана Коцюбинським 1908 року. Це був час реакції — жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюрми переповнилися вчорашніми правдошукачами, поліція та жандарми, військово-польові суди чинили розправи, а то й самосуди: стріляли, вішали, били.
У пору «хрущовської відлиги» в мистецтві відбувся несподіваний вибух, пов'язаний зі стрімким розвитком суспільної свідомості. Мистецтво повертало собі власну сутність. З тої пори родом і Микола Вінграновський — один із найпомітніших у плеяді шістдесятників. Багатогранний митець — поет, прозаїк, режисер, актор, — його творчий доробок надзвичайний.
Іноді дивуєшся, як щедро природа наділяє деяких людей своїми дарами. Не поскупилася вона на них, коли наділяла мистецькими здібностями сина сільського дяка з-під Чернігова Павла Тичину. Співочий талант поєднався з винятковими музичними здібностями, а його захоплення живописом поступилося лише перед поетичним даром. Так на літературному небосхилі України спалахнула зірка, що за силою і красою свого сяяння стала гордістю української літератури. У її історії постать співця "Сонячних кларнетів" не має собі рівних за глибиною осягнення світової гармонії й дисонансів, за емоційністю, символікою та оригінальністю віршування.
I. Рання лірика Рильського - це поетичне відтворення дум, мрій, сподівань молодого поета. (Максима Рильського, як і багатьох його талановитих сучасників, захоплювали ідеї декадентської літератури. Природа, кохання, мистецтво - основні теми його перших творів. Він показує ліричного героя меланхолійним естетом, до якого чарівні пісні із блакитних небес прилетіли. Та разом із тим у творах відчувається оптимізм і закоханість ліричного героя у природу, віра в кохання і замилування дівочою красою:
Перші збірки М. Рильського «На білих островах» (1910). «Під осінніми зорями» (1918) свідчили про те, що в нашу літературу прийшов поет талановитий, обдарований, спостережливий, закоханий у природу і життя. Основні теми цих перших збірок — природа, кохання, мистецтво.
Чомусь найбільше нас цікавить інтимна лірика поетів. Мабуть, тому, що такі поезії дозволяють зазирнути у внутрішній світ іншої людини — ліричного героя, приміряти його до себе, вибрати те, що хвилює, що схоже на наше життя. До речі, слід уточнити для тих, хто проминув увагою уроки літератури, що інтимна лірика — це не тільки вічне кохання, зітхання і страждання, це все, що стосується внутрішнього світу людини, її думок про вічне, наболіле, і, звичайно, кохання. Також захоплює філософська лірика, але тільки якщо читач уже здатний осягнути вагомість поставлених питань.
