В історії української літератури є багато цікавих постатей. Особливе місце серед них посідає Остап Вишня. Його творчість відзначається глибокою самобутністю, гармонійним поєднанням ліризму і м'якого гумору. Остапові Вишні належить пріоритет у жанрі гумору. У його усмішках поєднуються розповідь про події та авторські відступи, у чому полягає особливість стилю письменника.

В українській літературі є багато цікавих постатей. Особливе місце серед них посідає Остап Вишня. Його творчість відзначається глибокою самобутністю, в якій поєднується водночас і ліризм, і м'який гумор. Остапу Вишні належить пріоритет у жанрі гумору. В його усмішках поєднується розповідь про події та авторські відступи, особливості стилю письменника.

Лагідна усмішка, мудрі очі — це портрет представника української сатирично-гумористичної літератури Остапа Вишні (Павла Михайловича Губенка). Свій народ, свою землю любив Павло Михайлович над усе. У щоденнику Остап Вишня з великою гордістю пише, то він завжди відчував себе слугою народним — і з того був щасливий, бо все своє життя хотів зробити народові щось хороше. Можливо, звідси і бере початок лірично-гумористичний струмінь його спадщини. Вишневий сміх — веселий, щирий, здоровий.

I. Любов до рідного слова. (За власними спогадами Д. Павличка, він був єдиною україномовною дитиною у класі, хлопець із задоволенням декламував українською мовою тексти класиків літератури. Мова - це духовна коштовність, вона робить народ народом, відчиняє двері до скарбниць людської душі. Це духовний заповіт, який

Творчість Остапа Вишні (1889-1956) надихалась і окрилювалась великим поняттям Народ, про що він полишив щирі свідчення у своїх щоденникових записах. "Який би я був щаслніїий - занотував гуморист, - якби своїми творами зміг викликати усмішку, хорошу, теплу усмішку... Ви уявляєте собі: народ радісно усміхнувся!"

Остапа Вишню можна назвати однією з найяскравіших постатей в історії української літератури двадцятого століття. Ця людина не може бути пересічною, адже вона дарувала іншим радість — радість світлу, сонячну, ту, яка здатна підтримувати людей у важкі часи, надавати їм сили.

Остап Вишня був міцно пов'язаний із старим українським селом, саме воно дало йому неоціненні враження, знання оригінальних людських типів, численних життєвих бувальщин, атмосфери буднів, усіх тих реалій, що природно ввійшли до його гумористичних творів. Письменник був глибоко обізнаний зі старим селом та його людьми, побутом, звичаями, культурою міжлюдського спілкування, самобутньою мовою. Старе село, з одвічною темрявою та забобонністю, говорив гуморист своїми творами, відходить в небуття, і йому на зміну постає село нове, з гуманними принципами людської дружби і спільності.

Творчість Остапа Вишні надихалась великим почуттям до народу, окрилювалась любов'ю до природи. Ці дві любові були джерелом його життя, вони ж визначили і характерні риси його творчості — гумор і ліризм.

Знайомлячись з українською літературою та літературою інших країн і народів, я багато розмірковував над питанням, як і чому люди стають письменниками, поетами, драматургами. Зрештою, я дійшов висновку, що таємниця творчості назавжди залишиться таємницею, але деякі, якщо можна так сказати, критерії я все-таки визначив для себе. На мою думку, головним, що повинна мати людина, щоб стати літератором, є незвичайно загострене сприйняття дійсності і світу, відмінне від сприйняття інших людей. Усі ми, живучи у цьому світі, ходимо вулицями міста, дивимось на небо, бачимо захід сонця та світанки, спостерігаємо за природою, проте лише деякі з нас настільки глибоко переживають це спілкування з природою, пропускаючи його через саме своє серце, що створюють по тому прекрасну пейзажну лірику, тільки деякі знаходять необхідні слова та образи, щоб висловити своє захоплення величчю й красою стихії. Так само і з суспільними явищами. Я впевнений, що у страшні роки Вітчизняної війни не було жодного юнака чи чоловіка, який би не переживав, не гнівався через несправедливість цієї війни, не хвилювався б за долю своєї родини та долю країни, рідної землі. Але знову ж таки далеко не всі змогли передати жах боїв, біль розлуки і радість перемоги у простих, але таких хвилюючих словах...

Активна громадянська позиція — визначальна риса поезії Бориса Олійника. Його слово — це слово митця зі стійкими переконаннями, одного з тих, хто з гордістю усвідомлює свою приналежність до будівничих нового світу. Пристрасті й боріння епохи — і його особисті переживання, тому поет часто виступає і як публіцист, полеміст.