Історія села Піски твору дає можливість глибоко проаналізувати образи Мирона Ґудзя і його онука Максима Ґудзя. "Біографії" Мирона Ґудзя та його онука — це втілення боротьби козацького світогляду з селянським світом. Вперше це виявляється як контраст між Мироном і його дружиною Мариною: не "легко було його січовому серцю дивитись, як замирала в синові лицарська вдача...", вдруге ілюструється виступом Максима проти своїх батька та матері, тобто проти родинних устоїв.
Корифей українського театру Іван Карпенко-Карий (справжнє прізвище — Тобілевич) був людиною всебічно обдарованою. Його два брати і сестра стали відомими акторами, діячами української культури. Успіх п'єс Івана Карпенка-Карого пояснюється тим, що сам драматург починав з акторської діяльності. Спочатку він був актором трупи свого брата Миколи Садовського, а 1890 року створив разом із Саксаганським "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П. Саксаганського", яке стало кращим театральним колективом кінця XIX — початку XX століття.
М. П. Старицький — один з корифеїв української драматургії. Він залишив глибокий слід в українській культурі. Крім драматичних творів, писав вірші й прозу, був видатним актором, талановитим режисером, сумлінним громадським діячем.
Твори, як і люди, мають свою біографію, долю, характер Є твори, які легко читаються — і так само легко забуваються, не лишаючи сліду ні в думках, ні в серці, а є такі, які не можна просто перебігти очима, над ними треба думати, а часом — мучитись. Зате їх ніколи не забудеш. Таким твором є "Тіні забутих предків" Михайла Коцюбинського.
У 60-ті роки XX століття в українську літературу ввійшов молодий, але талановитий, із великим творчим потенціалом поет — Леонід Кисельов. Його називали юним Лєрмонтовим, Пушкіним, Шевченком. Але матеріали його життєпису дуже стислі, бо прожив він тільки 24 роки: помер від страшної недуги — лейкемії. Письменник Ю. Щербак так описував Леоніда Кисельова: «Обличчя нерухомо-смагляве, і це робило його схожим на молодого венеціанця, проте темпераментом Льоня надто відрізнявся од італійців: був малорухомий і повільний, слова вимовляв тихо і наче мляво...» Мабуть, увесь темперамент юної душі, її поривання поет вкладав у свої твори, які залишилися як вічний спогад про великий талант, що не встиг розквітнути уповні.
"Слово о полку Ігоревім" - найдорожче художнє надбання східнослов'янських народів. (Використання символіки, крилатих фраз, постійних епітетів є свідченням того, що "Слово..." - перший художній твір давньоруської літератури.)
Кожен із нас, напевне, пам'ятає той час, коли мама, кинувши всі недороблені справи, сідала ввечері біля ліжка в дитячій кімнаті й співала колискову. В її голосі завжди було стільки теплоти, ніжності, любові, що по тілу розливалася солодка втома, очі самі заплющувалися й ми поринали в країну снів. Так було з давніх-давен і так буде завжди, бо материні почуття найсильніші й найщиріші в світі, бо ніхто нас ніколи так не пригорне, не любитиме так, як мама. І звичайно, голос матері дитина може впізнати з безлічі інших, бо тільки в ньому відчувається справжня турбота, тільки з мамою малюк почувається захищеним.
М. Рильський надавав проблемам мови великого значення впродовж усієї творчості. Він був надзвичайно вимогливий до мови власних творів, невтомно працював над збагаченням свого поетичного словника. Поет закликав своїх сучасників боротися за чистоту і збагачення україн-ської мови. Прикладом такого звернення є вірш "Мова", в якому поет з великою ніжністю і любов'ю говорить про мову. Вона звучить для поета як пісня океану. Мова рідного народу глибока у своїй мудрості. Як тонкий знавець мовних проблем, М. Рильський вважає, що у народу, його поезії, розмовній мові треба шукати джерела нового наповнення літературної мови [цитата].
Максим Тадейович Рильський — один із кращих українських поетів, творчість якого стала справжньою класикою української літератури. Це був поет, який поєднував у собі найтоншу майстерність ліричного поета з допитливим розумом дослідника. І саме як дослідника його дуже цікавила українська пісня, любов до якої йому передали батьки — мати — проста селянка, що знала безліч українських народних пісень, батько — етнограф і фольклорист.
