Великого Кобзаря завжди цікавила козацька історія України. Мужні лицарі-запорожці боролися проти численних ворогів, які впродовж багатьох століть хижим оком озирали нашу землю. Тяжким лихом були для українського народу незліченні напади турків і татар, бо ці вороги грабували й палили села, вбивали старих та немічних. Сильних же чоловіків і вродливих дівчат забирали в полон, щоб продати в рабство.
Головні виконавці дум та історичних пісень. (Виконавцями дум та пісень стають кобзарі та лірники, що подають музичні твори у речитативно-імпровізаційній манері під супровід кобзи, бандури чи ліри. У період піднесення Запорозької Січі співцбандуристи часто служили у війську, це активізувало їх просвіт¬ницьку та громадянську місію.)
Доба давньої української літератури позначилася підвищеним інтересом до історії, певною навіть її романтизацією. І це не дивно, оскільки доба козаччини була чи не найяскравішим періодом української історії, часом піднесення національного духу, історичного розквіту, часом мужніх та прекрасних людей.
Чи пам'ятаємо ми, коли почалася Велика Вітчизняна війна? Чи пам'ятаємо, якою ціною дістав народ перемогу в цій війні? Дійсно, з уроків історії ми пам'ятаємо, що з 1941 по 1945 роки радянський народ пройшов через тяжкі випробування та неймовірні страждання. Але ж сьогодні ми знаємо про події тих буремних років лише з розповідей старих людей, з книжок та кінофільмів. Іноді до школи запрошують ветеранів Великої Вітчизняної війни. Вони вже зовсім старенькі. Так мало з них лишилося живими.
Усмішки, фейлетони, нариси Остапа Вишні - це перлини в українській літературі. Поринаючи в світ дотепної мови, життєрадісних героїв, народного гумору, веселого мисливського жарту, переживаєш чудові хвилини естетичної насолоди, відчуваєш, як світлішає на душі та відлягає від серця. А вдивляючись у просте мудре обличчя письменника, думаєш спочатку, що йому легше жилося, бо він умів у найжахливішому віднайти зернини сміху. Та якось я прочитала слова Остапа Вишні: "Все життя гумористом! Господи! Збожеволіти можна від суму!"
Кожен із нас, напевне, пам'ятає той час, коли мама, кинувши всі недороблені справи, сідала ввечері біля ліжка в дитячій кімнаті й співала колискову. В її голосі завжди було стільки теплоти, ніжності, любові, що по тілу розливалася солодка втома, очі самі заплющувалися й ми поринали в країну снів. Так було з давніх-давен і так буде завжди, бо материні почуття найсильніші й найщиріші в світі, бо ніхто нас ніколи так не пригорне, не любитиме так, як мама. І звичайно, голос матері дитина може впізнати з безлічі інших, бо тільки в ньому відчувається справжня турбота, тільки з мамою малюк почувається захищеним.
Українська пісня — душа народу. (Пісня є найдавнішою складовою народної творчості. Вона розповідає про життя, побут і прагнення народу. Кожна істо¬рична доба створювала свої перлини пісенної творчості. Тому в піснях відо¬бражається історія народу.)
Раніше мені було невідомо, що існує такий пісенний жанр, як коломийка. Навіть це слово було для мене новим. Про ці твори я довідався на уроці української літератури, а потім знайшов записи коломийок в Інтернеті й послухав цілу низку коломийок. Виявилося, що цей пісенний жанр збагачується й сьогодні. А до коломийок не байдужі й відомі українські виконавці, наприклад, співачка Руслана, гурт «Мандри» та інші.
