Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів — одна з провідних у творчості І.Франка. Особливо потужно прозвучала ця тема в поемі "Мойсей", написаній поетом 1905 року, коли в Росії піднімалася революційна хвиля. Франко сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові. Поета особливо хвилювали взаємини широких мас із тими політичними силами, які могли б очолити їхні виступи.
Життя і творчість Івана Франка тісно пов'язані з селом, в якому він народився і жив. Воно розташоване в мальовничому закутку, оточене дубовими та ялиновими лісами і казково-таємничим гірським валом, який називається Діл. Материні пісні вчили Івана любити народ, боліти його горем, ненавидіти кривдників, розуміти красу природи.
Протягом віків пісня живе серед людей, поруч з людьми. То весела, то сумна, то мужня, то лагідна, вона супроводжує нас протягом життя. Це дуже добре знав Іван Франко - пісні сильно вплинули на його творчість.
Франко як митець в першу чергу — поет. Спів поезії Івана Франка найяскравіше самовиразився як художник, як мислитель, як людська особистість незвичайної емоційності, якій властиві повна гама почуттів: і надія і зневіра, і любов, і ненависть. Для його поезії притаманні сміливість думки; культура мислення чистота почуттів, високі естетичні ідеали.
Укpаїнська наpодна пісня - то живий скаpб, що йде від покоління до покоління, несучи pадість і смуток, чаpуючи людську душу, даючи їй силу і натхнення. Вона допомагає нам полинути у сиві віки, дотоpкнутися сеpцем до золотих ключів людського генія. Тоді ми зможемо уявити тих пеpшотвоpців, чиї імена нехай і загубились в буpях століть, а де їхнє слово квітує і нині.
Постать Івана Франка в історії української літератури — це постать велетня духу, речника народних дум і прагнень. Живий неперервний зв'язок з народними коренями надав його творчості ту художню правдивість, що наснажує справжню, серцем писану поезію.
Титаном праці, видатним письменником, ученим, публіцистом, літературним перекладачем, видавцем, активним громадським діячем був Іван Якович Франко. Письменник мав великий дар класика — вміння промовляти не лише до своїх сучасників, а й до наступних поколінь. І. Франко писав: «Яко син українського селянина, вигадуваний чорним селянським хлібом, працею селянських рук, почуваюся до обов'язку... відробити ті шляхи, які видала селянська рука на те, «щоб я міг видряпатися на висоту...»
У народі кажуть: добрий початок — половина справи. Наочним потвердженням цієї істини можуть служити "початки" творчості багатьох письменників-класиків, їхні "першовірші" (за назвою однойменної антології), де нерідко задававсь камертон на усе подальше життя. Творчий шлях Івана Франка починався сонетом "Народна пісня":
У "першому жмутку" поет розповідає про своє весняне кохання, яке з плином часу згоріло і перетворилося на золу. "Першій жмуток" викликає асоціації осені, початку кінця, вмирання квітучої природи. Восени домінуючими кольорами можна вважати жовтий і червоний, тому не дивно, що майже в кожній поезії цього "жмутку" наявні ці кольори. Жовтий — це колір віддаленого сонця, що проливає своє благодатне проміння у непроникну пітьму.
