Багато всього сказано про незабутню Лесю Українку, але хіба ж можна сказати все про цю неординарну й цікаву особистість? Хвору й слабосилу дівчину, яка страждала на туберкульоз кісток, І. Я. Франко називав "трохи чи не поодиноким мужчиною на всю соборну Україну", схиляючись перед її мужністю жити. Понад усе любила Леся Українка рідну землю, страждала через те, що Батьківщина не мала єдності й незалежності, а люди мучилися від непосильної роботи, неосвіченості, хвороб. Та що могла вона, поволі вмираючи від безжальної і підступної хвороби, зробити? Більшість не менш сильних людей зневірилися б, та тільки не Леся. Знайшла зона зброю, яка стала "мечем на катів", — словом знищувала поетеса несправедливість, розкривала суспільні виразки:
Лесі Українці було лише двадцять два роки, коли вона написала епічну поему "Давня казка". Молода поетеса шукала свій шлях у поезії, уважно придивлялася до життя, аналізувала все почуте і прочитане.
Роль митця в історії людства завжди була знаковою. Звичайно, за умови, якщо це був справжній митець, захисник інтересів народу. Здавна вважалося, якщо тобі Бог дав хист, уміння творити — ти належиш людям. Ти є взірцем мудрості, гідності, чесного служіння справедливості, прикладом для наслідування. Якщо ти схибиш на цьому шляху обраних, порушиш споконвічні закони моралі, ти — ніхто, від тебе відвернуться, забудуть, і твій талант не матиме ваги у суспільстві. Ця істина далеко не нова. На цьому наголошує і Леся Українка на початку поеми:
Ви втомилися буденністю, втратили сенс свого життя? Залиште все і візьміть до рук невеличку книжечку, де на обкладинці написано: "Лісова пісня" Леся Українка. Розкрийте її, послухайте велику тишу, і вона відкриє вам свої таємниці, залікує душевні рани. Придивіться пильніше: можливо, серед пишного гілля перед вами з'явиться прекрасна зеленоока дівчина з довгим розплетеним волоссям, заквітчаним яскравим вінком, і поманить вас за собою. Не бійтеся, ідіть за нею! Ідіть у чарівну казку, де образи Мавки, лісовика, Перелесника, Русалки не протиставлені людям, а навпаки, мають тісний контакт з ними.
Коли для зміцнення здоров'я Лесі Українці довелося проживати на чужині, в далекій Грузії, народилася в її душі велика туга за лісами, серед яких вона провела найкращі дні свого життя. Письменниця була закохана не тільки в природу Полісся, айв народ, серед якого жила. Вона вивчала його мову, пісенну творчість, обряди і звичаї, культуру й побут, уважно слухала й запам'ятовувала різні перекази, цікавилася історією поліського краю.
До написання "Лісової пісні" Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала "цвіт душі" і вилила зі свого серця "те, що не вмирає". Це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки, пісня волинського замріяного лісу, зворушлива, глибока, мудра.
Скільки б не пройшло часу, постать Лесі Українки буде завжди асоціюватися з образом героїні її поезії "Contra spem spero!", рядки якої вражають драматизмом і водночас оптимізмом дівчини, здатної за найтяжчих обставин "пісню веселу співать".
Талант Лесі Українки як лірика найповніше розкрився в громадянській поезії. Розглядаючи вірші про завдання і обов'язки митця, роздуми про майбутнє, пе¬реконуємося, що образна думка поетеси органічно пов'язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу.
Світ поезії Лесі Українки різноманітно-багатий, яскраво індивідуальний, емоційно піднесений. Її талант лірика найповніше розкрився в громадянській поезії. Розглядаючи жанри громадянсько-політичної лірики в контексті свідомості епохи, переконуємось, що образна думка поетеси органічно пов'язана з реальним життям, з найважливішими подіями того часу. Саме тому двосічні мечі і блискавиці, вогнисті пісні і дзвін кайданів, громи весняної бурі і борці-прометеїсти з'являються у творчості поетеси.
