Якби я зустріла Лесю Українку (уявімо таку фантастичну подорож у часі), я б її запитала: "Важко, Лесю, бути мужньою? Важко нести свій хрест?" Саме так я сприймаю творчість нашої співвітчизниці.
Драматична поема "Бояриня" — один з найкращих патріотичних творів Лесі Українки. Написана в 1910 році, вона вперше побачила світ у 1914 p., вже після смерті письменниці. Через чотири роки "Бояриня" вийшла окремою книгою, а згодом увійшла до 12-томного зібрання творів талановитого драматурга. Однак за шкільною програмою цей твір почав вивчатися лише в 90 роки XX століття. Радянські критики й літературознавці намагалися обійти мовчанкою драматичний твір або аналізували його досить обмежено, зважаючи на виразно виявлену в ньому антиросійську тенденцію.
У творчості Лесі Українки важливе місце посідає тема ролі митця і мистецтва. Цій темі присвячено декілька віршів та поема "Давня казка". Як поет Леся Українка завжди займала активну позицію в житті, тому тема поета і поезії не була для неї сторонньою.
Образ Мавки уже традиційно в українській літературі вважається втіленням одухотвореної природності, незнищенності людського духу, символом чистого справжнього кохання, щирих природних почуттів. Недарма саме цей образ став одним із вершинних у творчості Лесі Українки, поетеси, чия творчість позначена наявністю складних символістичних художніх структур, пошуками нового естетичного тла для розгортання традиційних міфологічних та легендарних сюжетів.
Леся Українка — видатна українська письменниця, поетеса, драматург, перекладач, літературний критик, історик, мистецтвознавець. Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій українській літературі початку XX століття, займає драма-феєрія "Лісова пісня".
Феєрія "Лісова пісня" Лесі Українки — чудовий здобуток так званого "срібного віку". Твір було закінчено у 1911 році. Ті часи були розквітом поезії, епохою літературних експериментів, великого оновлення поетичного слова. Леся Українка змогла вплести справжню перлину до вінка літератури. Феєрія "Лісова пісня" вважається найвищим досягненням у літературній спадщині поетеси.
"Лісова пісня" Лесі Українки починається з прологу, у якому поетеса показала такий куточок України, де все міниться найніжнішими відтінками кольорів, звуків, запахів. Ми знайомимося з міфічними істотами, які витворила народна фантазія і які населяють ліс, з людьми, що прийшли сюди - дядьком Левом і його небожем Лукашем. Обидва вони з тих обдарованих, з тонкою душею людей, які в лісі можуть зустріти Лісовика і Перелесника, Русалку і Водяника, Потерчат і Куця. Тут, у лісі, на лоні весняної природи Лукаш чарівними звуками своєї сопілки розбудив Мавку - лісову красуню. Ще ніколи так гарно не співала їй весна, і Мавка готова йти на той спів.
Два світи зіткнулися у "Лісовій пісні" — добро і зло, природа і буденність, ї між цими світами — "людський хлопець", відкритий і талановитий настільки, щоб закохати у себе гармонійне породження природи, але й темний, нерозвинений душею настільки, щоб його згубити. Хто ж він такий насправді?
Ми знаємо тепер, хто був той «людський хлопець», що зачарував своєю грою, а далі й закохав у себе дочку лісу, ніжну красуню Мавку. То — Лукаш, син простої селянки-вдови, небіж доброго і мудрого дядька Лева. У драмі не подано передісторії життя Лукаша, бо в цьому не було потреби. Початок його життя в творі збігається з першими кроками від дитинства до юності. Він з'являється біля лісового озера одного святкового дня на ранній провесні в супроводі свого дядька. Вся істота Лукаша, як і природа навкруги, переживала ту прекрасну пору цвітіння, коли серце переповнене мріями про щастя, а весь світ здається невимовно прекрасним. Хочеться жити і славити життя. І Лукаш славить його ніжним співом сопілки, яку він щойно вирізав і змайстрував у приозерних очеретяних зарослях.
Образ Лукаша в драмі Лесі Українки реалістичний. І мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. Однак Лукаш і не такий, як усі. Від природи він наділений поетичною душею, музичним хистом. І це відразу відчула й оцінила лісова царівна Мавка. Але, на жаль, Лукаш не відзначається цільним характером, не зумів надовго зберегти свій поетичний порив. Він має співучу душу, але не розуміє, не вміє зберегти скарбів своєї душі. «А що воно таке?» — питає він Мавку про ті скарби.