Література української діаспори стала відомою для широкого кола українського читача в період розбудови незалежності нашої країни. В українську літературу повернулись імена письменників, яких в 20—30-ті роки доля закинула кого в табори, кого в інші країни. До таких митців належить і поет Тодось Осмачка.

Тодось Осьмачка повертається до України, до рідного краю, незмінну любов до якого проніс через усе своє страдницьке життя. Повертається в талановитих творах.

Серед провідних митців епохи розстріляного відродження Тодось Осьмачка — один із найталановитіших і найоригінальніших. У центрі його поетичних інтересів — любов до українського народу, який попав у криваву заметіль тридцятих років.

Тодось Осьмачка заявив про себе як поет-символіст у бурхливу пору розвитку української літератури початку XX ст. «З усієї групи поетів, причетних до символізму, чи не найцікавіший либонь наймолодший з них Тодосій Осьмачка» (С. Єфремов). Особливо яскраво засвідчили це перші збірки поезій Осьмачки «Круча», «Скитські вогні», «Клекіт». Проте його поетичну творчість не можна назвати класичною, оскільки коріння її сягає усної народної творчості, творів Григорія Сковороди, Тараса Шевченка, Миколи Гоголя.

Тодось Осьмачка — досить оригінальний письменник доби Розстріляного Відродження. Його дивовижна доля вражає сучасного читача. Блискуча літературна кар'єра... Арешти... Допити... Психічний злам... Божевілля... Еміграція... Поневіряння... Гнаний чорним демоном страху, Осьмачка не знав спокою ні вдень, ні вночі. На мою думку, цей нетиповий психічний стан автора сприяв створенню повісті «Старший боярин».

Нелегкою й трагічною була доля українського письменника Т. Осьмачки. Він змушений був жити на чужині, де ніколи не міг позбутися почуття туги за рідним краєм, який любив понад усе.

Феодосій Степанович Осьмачка народився 16 травня 1895 р. в с. Куцівці тодішнього Черкаського повіту Київської губернії в родині селянина. Після закінчення місцевої школи працював писарем, 1915 р. екстерном склав іспит при Київський 1-й гімназії на звання земського вчителя. 1916 р. Т. Осьмачка був мобілізований до армії, але захворів і невдовзі після Лютневої революції був звільнений, повернувся додому, де вчителював, брав активну участь у діяльності місцевої «Просвіти» та певний час служив у курені «Чорних запорожців» армії УНР.

"У всякого своя доля, свій шлях широкий", — сказав Великий Кобзар. Ці мудрі слова особливо часто згадуються, коли знайомишся із життєвим і творчим шляхом Тодося Осьмачки.

В українській літературі початку XX століття з'являється новий герой — герой-письменник, який із глухого закутка їде "завойовувати" місто як омріяну ним райську територію, котра, ймовірно, дасть йому змогу реалізувати свій потенціал, розвинути талант, утвердитися, стати відомим, визнаним. Як бачимо, тема твору доволі актуальна в наш час: тисячі молодих людей із глухих провінційних містечок, занедбаних, забутих владою, із маленьких селищ у пошуках кращої долі їдуть у великі міста. Лише одиниці досягають своєї мети, для решти ці "пригоди" закінчуються доволі печально.

Великі міста... Скільки ними поглинуто доль, розчавлено душ, скільки моральних падінь бачили їхні скляні бездушні очі-вікна, — не перелічити. Однак, як метелики на вогонь, летять-поспішають люди до Очікуваних радощів, легкого цікавого життя, а можливо, і до слави.