І. Новаторські моменти О. Олеся. (Творча спадщина Олеся досить велика, якщо врахувати, що більшу частину її становить поезія — дев'ять книг. Звертався митець і до драматичного жанру. О. Олесь розширив тематичний, стильовий діапазони лірики, підніс виражальну силу українського художнього слова. Не будучи "модерністом", він вніс багато нового в розвиток української поезії, зокрема наголосив на естетичній цінності поетичного твору, рішуче заперечив абстрактну декламаційність.)
Поезія борця за волю України Олега Ольжича надзвичайно лаконічна й динамічна. Здається, що філософським роздумам над проблемами буття в них немає місця. Проте, читаючи кожен твір поета, замислюєшся над його глибоким змістом, і те, що залишилось недосказаним чи завуальованим, розкривається за допомогою уяви, показуючи прірву почуттів і думок, якими переймався Олег Ольжич.
Поезія Ольжича (Олега Кандиби) насичена героїчною тематикою. Героїзм у поезії Ольжича - вільно обраний і вільний усякого розрахунку, всякої думки про духовну чи іншу нагороду: він сам - своя найвища й, чесно кажучи, єдина гідна нагорода, що вища навіть за славу.
Серед питань, що стосуються особистостей митців та їхньої творчості, є одне, яке рідко порушується і на яке немає однозначної відповіді. В українській літературі, мабуть, як ніде в світі, багато поетів та письменників не лише співчували тій або іншій політичній течії, а були водночас визначними політичними діячами.
Поезія Олега Ольжича (Кандиби) посідає чільне місце в його творчості, — це поезія патріотичної мужності й визвольної боротьби, вона гідно репрезентує так звану «Празьку школу», до якої належали Маланюк, Мосендз, Теліга, Степанович, Лятуринська та інші (деякі літературознавці називають цю групу поетів «вісниківцями»). Представники цієї школи поєднували витончену мистецьку форму й високу ідейну напругу для вираження та відстоювання національної ідеї у своїх творах.
Життя Олега Кандиби тривало 36 років. Усього 36 років... Мало, але гідно й яскраво прожила ця хоробра людина, лицар, правдошукач, який завжди йшов прямо, ні на крок не звертаючи вбік, не шукаючи компромісів із совістю.
Олег Ольжич - син відомого українського поета Олександра Олеся (справжнє прізвище - Кандиба) - прославився як поет, публіцист, вчений-археолог, історик, громадський і політичний діяч. Після 1923 року він живе і працює в еміграції в Берліні, Празі, викладає в Гарвардському університеті Америки.
Тодось Осьмачка — один з тих українських письменників, життя і творчість яких глибоко та всебічно не досліджена. Зазвучавши віршами на початку 20-х років, він почав друкуватися у 1922 (збірка "Круча"), після чого в довоєнні роки побачили світ ще декілька збірок автора: "Скитські вогні" (1925), "Клекіт" (1929), "Сучасникам" (1943), "Китиці часу" (1953), "Із-під світу" (1954). Всього і було на життєвому шляху Тодося: невизнання літературною критикою перших творів, звинувачення у відході від сучасності, в оголенні дійсності, ув'язнення під час репресій на інтелігенцію, психіатрична лікарня, намагання перейти кордон, еміграція.
Тодось Осьмачка народився 3 травня 1895 р. у с Куцівка на Черкащині. Перші вірші Осьмачки народжуються рано - ще в дитинстві, в атмосфері сільської природи, народних переказів, легенд, казок.
