Якось я замислилася над тим, що може об'єднувати людей в одне ціле, споріднювати їх. Безперечно, всі люди дуже-дуже різні, всі вони мають різні думки, погляди та припущення стосовно тих чи інших питань, проблем. Кожна людина по суті — це неповторна, яскрава особистість, вона має свій оригінальний, властивий лише їй єдиній, внутрішній світ, а душа її така глибока та неосяжна, немов Всесвіт. Та, здається, все ж таки є у нашому світі одна річ, спільна для усіх людей, незалежно від їхнього місця проживання, віку, освіти або професії. Це пісня.
У напівтемній залі застигла напружена тиша. Погляди всіх глядачів спрямовані на яскраво освітлену сцену. І ось завіси розсунулась, відкривши глядачам співачку, одягнену в українське національне вбрання. Із насолодою слухаю чарівну українську мелодію. А вона дзвенить, переливається срібними тремтливими звуками цимбал, пробуджує у серці ніжним голосом сопілки солодкий смуток.
У кімнаті брата на столі — пісочний годинник, подарунок колег. Брат старший на дев'ять років. Він лікар, хірург. Брат мало буває вдома. Я люблю на самотині побути у братовій кімнаті. Серед безлічі предметів саме годинник завжди привертав мою увагу. Дві взаємоз'єднані ємності, опорою яким є підставка з червоного дерева з трьома фігурними різьбленими стовпцями. Усередині — пісок теракотового кольору.
Мудрі люди кажуть, що немає народу без історії, та це ще більше стосується мови. Мова забезпечує народові неповторність, історичну спадкоємність, зберігає його культуру. Рідна мова є основою родоводу, єднає рід і сім'ю. К. Д. Ушинський відзначав: «Коли зникає мова — народу нема більше!»
У кожній людині живе потяг до прекрасного. Краса нікого не залишає байдужим, вона творить з людиною дива. Завжди хвилює й захоплює нас неповторна чарівність природи. Полонять душу незрівнянні твори мистецтва - живопису, музики, літератури.
Історія нашої країни нараховує вже багато століть і навіть тисячоліть. За цей довгий час у нас з'явилось багато традицій. Деякі є суто українськими, деякі - ні, як, наприклад, Новий рік. Але незважаючи на їх походження, ми приймаємо і любимо кожну з них. Ми радіємо Новому року, із охотою справляємо Великдень та Трійцю.
Я вважаю, що це твердження відображає один з найважливіших законів існування людства, тому не можу з ним не погодитися. Адже батьки — це люди, які дали життя. Без батьків ми ніколи б не зазнали тепла сімейної любові, почуття захищеності. Батьки — це велике щастя, яке ми не завжди цінуємо, бо воно ж завжди поруч, такі звичні, такі свої. І лише коли бачимо сюжет про сирітські будинки, розуміємо: нам так пощастило, бо ми маємо батьків. І любити й поважати їх — наш обов'язок.
А чи замислювались ви колись, чому майже всі великі річки України починаються на літеру «Д». Дніпро Дністер, Донець, Дунай, Десна? Якщо заглибитись у походження цих назв, то одразу ж все стане зрозуміло. Давайте порівняємо ці слова і знайдемо спільне, однакове, те, що їх єднає. Це наявність літер Д та Н, що близько розташовані у слові. Звучання близьке, отже, корінь один. У давніх народів ДОН означало «ріка». Тож Дністер означає: близька ріка, Дніпро, навпаки, — далека ріка. Донець — притока Дону, а от слово Десна вже іншого походження. У старослов'янській мові десною називали правий бік предмета. Отже, Десна — це права притока Дніпра.
Справжню дружбу неможливо ні виміряти, ні оцінити. Вона не має ціни, як картини пензля великих майстрів минулого. Щира дружба — повітря, без якого не можна жити. Якщо людина віддана своїм друзям, вона зможе пожертвувати заради них навіть найдорожчим. Якщо людина вірна дружбі, у неї ніколи не виникне навіть думки про те, що можна щось зробити на шкоду другові.
