Україна неймовірно багата на пам'ятки, які належать до прадавніх часів. Ці пам'ятки є свідками формування української нації. Наші обдаровані предки споруджували їх, щоб утілити народні мистецькі ідеали.

Біля входу до саду імені Т.Г. Шевченка у Харкові височіє велична постать Кобзаря. Навколо пам'ятника — розкішна клумба з яскравими квітами, серед яких любі серцю Тараса чорнобривці та мальви.

Кожна людина, що жила і працювала, віддаючи усього себе людям, заслуговує на пам'ятник. Бажано, щоб цей пам'ятник стояв на місці, що пам'ятає; свого героя, де лунали його кроки, де залишився його слід на землі.

На честь 1500-річчя Києва в парку було відкрито пам'ятник "Засновникам Києва". Автор його, В. Бородай, працював над ним двадцять років. Його уяву полонили розумні й сильні люди, що заснували нашу славетну столицю.

Найголовнішою ознакою мого трудового міста є його архітектура. У минулому столітті центр Харкова уособлював розкіш та індивідуальність, у тридцяті роки нашого століття — простоту і монументалізм пролетарської епохи. Але є у Харкова особливі ознаки місця, які уособлюють його самобутність: Держпром, «Дзеркальна течія», пам'ятник Кобзареві.

На жаль, я не настільки технічно обдарована людина, щоб підібрати потрібний матеріал для цього пам'ятника. Це має бути щось з новітніх технологій, щоб мало вигляд живого, пульсуючого — такого, що реагує на настрій та думки людини, — то стуком метроному, то музикою, що створює настрій. І щоб супровідні елементи: інші скульптури, п'єдестал — теж змінювали місця і вигляд, допомагаючи людині стати перед своїм головним "я".

У мене дуже багато улюблених героїв. І якщо мені доведеться оформляти дитячий майданчик, на ньому буде чимало казкових героїв. А в центрі стоятиме великий пам'ятник Бабі-Язі.

Пам'ятники споруджують не тільки вченим, письменникам, воїнам, але й героям улюблених книг. Можна згадати пам'ятник Тілю Уленшпігелю в Голландії, героям п'єси «За двома зайцями» М. Старицького в Києві. Іноді такий пам'ятник стає символом міста, як стала андерсенівська Русалочка символом Копенгагена. І, на відміну від пам'ятників історичним подіям і різним діячам, пам'ятники літературним героям, як правило, веселі.

На цьому величезному гомінкому майдані ніби чуєш пульс мого великого міста. Тут святкують урочисті події, злітають до неба яскраві фейерверки. Тут звітують про досягнення і вирішують проблеми Харкова. Сюди, на найбільший майдан Європи, обов'язково приводять гостей міста. Навіть самі будівлі, що оточують майдан: сірі стрімкі контури Держпрому, світла громада університету, півколо військового університету — здається, звучать музикою, палкою, натхненною, і застигають скам'янілими акордами на землі.

У самому центрі Харкова знаходиться відомий на все місто сад імені Тараса Шевченка. І звичайно ж, окрасою саду є пам'ятник Тарасові Григоровичу Шевченку. Відкрито пам'ятник 24 березня 1935 року. Уважно розглядаючи знайому прекрасну споруду, щоразу відкриваєш для себе щось нове й захоплюєшся витвором талановитого архітектора І. Лангбарда і прекрасного скульптора М. Манізера.