Василь Симоненко звертався до нас із порадою-наказом:
Тільки тим історія належить,
Хто сьогодні бореться й живе.
Та щоб дійсно посісти гідне місце в історії своєї країни, стати поруч з іншими натхненними синами рідної землі, уквітчати її своєю працею та любов'ю, нам, сьогоднішнім школярам, треба вже зараз налаштовувати свої душі та сили на цю величну справу.

Осика — дерево з колоноподібним стовбуром, зеленою або зелено-сіруватою корою, округлим листям на довгих сплюснутих черешках. Тичинкові квітки зібрані у темно-сірі колоски. У маточних суцвіттях зав'язується дрібне, жовтувато-біле чи сірувате насіння, яке за один-три місяці втрачає схожість.

Я стою під дощем. Навколо мене немає жодної людини, а я чекаю. Чекаю, коли під вагою теплих крапель жовто-червоний кленовий лист впаде мені під ноги і весь залитий сльозами бездушно видихне останню порцію спогадів про тепле літо...

Павутиння. Листя. Сонце. Повітря. Знову павутиння.

Осіння пора! Як заворожує вона своєю красою. Але найбільш чаруючим і гарним постає перед нами осінній ліс.

Якщо йти уздовж берега островом, незабаром потрапиш до іншого куточка природи. Це починаються листяні посадки. Тополі ще зелені, але листя вже ніби неживе. Перші нічні заморозки зробили свою згубну справу. А от клени все більше нагадують золоті кулі. Золото під ними і на них навіть у похмурий день засліплює. Але є клени і з багряним листям. Це теж прикмета осені.

Різні пори року несуть різний настрой. Хтось захоплюється білим снігом, хтось мріє про квітучі дерева навесні, хтось бажає дочекатися жаркого літа з купанням в річці. А я люблю осінь.

Життя минає дуже швидко. Здавалось, що дитинство ніколи не закінчиться і ми не станемо дорослими... Але спливають дні, місяці, роки, непомітно відлітають у спогади дитячі літа, приходить юність, потім зрілість, а потому - і невблаганна старість.

Є в Харкові торговельне підприємство, до якого приїздять за покупками з ба¬гатьох куточків України. Це — Барабашовський Торговельний Центр. Чого тут тільки нема! Поруч з вітчизняними товарами — продукція з різних країн світу. Обійти цей ринок за один день неможливо. Кажуть, що і тижня не вистачить. Таку гігантську площу займає Центр.

Харків... Для кожного жителя нашого міста це слово майже святиня. І нехай вчені-лінгвісти ламають голову над тим, звідки пішла ця назва: чи то від прізвища полкового сотника Харька, чи то від назви річки Харків, чи то взагалі від назви племені «хорвати» (є і така думка). Нам, пересічним громадянам, все одно, бо для нас Харків — це, перш за все, не назва, а саме поняття, символ.