Мова - душа народу, вона його цвіт і зав'язь, без неї дерево національного життя в'яне і засихає. Відберіть у народу мову - і він гине як народ, як нація. Згадаймо вірш В. Сосюри "Юнакові":

Мова - душа народу, вона його цвіт і зав'язь, без неї дерево національного життя в'яне і засихає. Відберіть у народу мову - і він гине як народ, як нація. Згадаймо вірш В. Сосюри "Юнакові":

Головна мрія кожної людини — бути щасливою. З цього випливає, що людське щастя повинне бути найважливішою проблемою всього людства. І, можливо, її вирішили б давно, якби люди не були такими різними, не прагнули до полярно протилежних відчуттів, цілей.

Ми живемо у суспільстві, де всі люди за законом є вільними, давно вже відійшло у минуле кріпацтво та рабство, забороняється расова, статева та соціальна дискримінація. Кожен народ, кожна країна пройшли свій нелегкий шлях до визволення, принесли свою жертву загальній справі перемоги добра та справедливості.

Ми ледве-ледве переступили поріг XXI сторіччя і є вже людьми третього тисячоліття від народження Христова. Але, на жаль, і в наш час ще не знищені дикунство, жорстокість, насильство. Виникає враження, що людина робить все, щоб не дожити до наступного століття. Нескінченні війни, викликані ними теракти поряд із прагненнями до миру та спокійного життя — ось, що характеризує наш час.

Я не пам'ятаю своєї першої книги; здається, вони завжди були поруч зі мною. І коли я, ще не вміючи читати, розмальовувала їх сторінки, і коли по декілька разів на день бігала у сусідню дитячу бібліотеку. Я трепетно люблю книги: нові, що пахнуть друкарською фарбою; старі, зачитані і клеєні-переклеєні, які бережуть тепло долонь своїх читачів.

Кожен з нас шукає вій ідеал. Це може бути людина, твір мистецтва, витвір художнього слова, літературний герой. Обраний ідеал стає провідником і особливо, тоді, коли він духовно багата людина.

Земля! Яка вона розкішна, безмежна, багата! Скільки всього є на ній. Це і моря, океани, річки, озера, тварини і птахи. А скільки зелені різноманітної. Саме про зелених друзів, про моє ставлення до них я хочу написати.

Минули десятиліття від того часу, як відгриміли бої Великої Вітчизняної війни на нашій землі. Це була найстрашніша, найкривавіша війна століття. Скільки людей загинуло на фронтах, мабуть, ніколи не вдасться підрахувати!..

У дитинстві я любила слухати спогади мого дідуся про війну. І війна уявлялася мені зовсім не страшною і, може, навіть по-своєму романтичною. Дід любив згадувати своїх фронтових друзів, перемоги в боях (про відступи говорити не любив) і часто (за моїм проханням) розповідав про те, як наші війська увійшли до Берліна і які почуття охопили його в той незабутній ранок 9 Травня, коли він довідався, що настав День перемоги.