Дніпро — не просто велика ріка, що несе свої води територією України. Дніпро — це символ славної історії, що матеріально поєднує різні епохи, починаючи з найдавніших часів.
З давніх-давен у людей виникло прагнення проникнути в сутність географічних назв. Кожна з них немовби запрошує прочитати її неповторну і приховану віками історію, кличе відгадати покриту нашаруваннями сторіч істину.
Легендарною називають Марусю Чурай. І це справді так. Дівчина з Полтави лишила після себе багато ліричних пісень, які й досі в народі користуються популярністю, зокрема, «Ой не ходи, Грицю». На мою думку, дівчина стала відомою, навіть легендарною, через свої пісні, які із задоволенням співали козаки, вирушаючи в похід. Це, насамперед, стосується пісні «Засвіт встали козаченьки». До речі, дехто співає «засвистали козаченьки», це неправильно; а слово «засвіт» означає «за світла», тобто коли сонце тільки замерехтіло ледь-ледь на небокраї.
...Тихо вкриває землю вечір, його тепла ковдра лягає на моє ліжко, відділяючи мене від турбот згасаючого дня. Знаю, що закрию зараз очі - і пам'ять подарує диво: загойдається наді мною колискова пісня, виринувши із найпотаємніших куточків душі, і неначе поверне мене у безтурботне дитинства.
Найближча людина для кожного — це його мати. Любов до матері закладена в нас самою природою. Мати допомагає нам робити перші кроки у житті, вона — і порятунок у скрутну хвилину, і допомога у нещасті, і радість у добрий час.
Мати, матінко, матуся - ці слова знайомі мені з самого дитинства. Від них віє спокоєм, теплом, добротою... З перших кроків життя мене оточувала материнська любов та ласка. Перші вірші та байки Глібова читала мені матуся, вона повела мене у дитячий садочок, а потім у перший клас. Так почалося моє навчання. Мати завжди була зі мною поруч: і в радощах, і в труднощах.
...Тихо вкриває землю вечір, його тепла ковдра лягає на моє ліжко, відділяючи мене від турбот згасаючого дня. Знаю, що закрию зараз очі - і пам'ять подарує диво: загойдається наді мною колискова пісня, виринувши із найпотаємніших куточків душі, і неначе поверне мене у безтурботне дитинства.
Мати... Найрідніша у світі людина. Немає жодного поета і письменника, який би не присвятив свого твору матері. Найніжнішими, найщирішими словами писали про свою матір А. Малишко, В. Сосюра, В. Симоненко, Є. Гуцало, О. Довженко, Д. Павличко, Д. Білоус, Гр. Тютюнник та багато інших. Різних відтинків набирає це слово у кожного з письменників: мати-учитель, мати-оберіг, мати-Україна. І для всіх, звичайно, образ матері - це символ дитинства, найдорожчих і найбезтурботніших років, бо саме в дитинстві закладаються перші й найміцніші підвалини любові, духу, характеру.
