Людино! Ти прийшла у цей світ, виконуючи волю Всевишнього. За своїм взірцем і схожим до себе сотворив він тебе. Він наділив тебе своїми рисами, вклав у твою голову розум, щоб ти пізнавала світ. І як люблячий батько простив тобі, коли ти ослухалася його настанов в Едемському саду. Людино, Божа любов до тебе була безмежною, всеосяжною. Та чи ти оцінила велич цієї любові?
Людину називають Людиною, коли вона спроможна відповідати за свої вчинки, поведінку, за результати своєї діяльності, тримати у своїх руках особисту долю, готова до будь-яких випробувань і перемог. Якщо немає відповідальності за себе, кажуть у народі, людини немає — вона, по суті, є лише передмова до людини.
Самою природою передбачений незримий зв'язок між матір'ю і дитиною. Коли новонароджене немовля заплаче вночі, мати відчуває це і просипається навіть з глибокого сну. Коли хвилюється мати, починає плакати дитина в колисці.
Живописна спадщина великого сина України Тараса Григоровича Шевченка вражає своєю майстерністю. Серед творів видатного художника безліч ілюстрацій до його поетичних творів, пейзажів, портретів. Робота в археографічній комісії дозволила Тарасу Григоровичу відвідати різні куточки України і донести до нас живописні спогади про красу рідного краю.
Є така народна оповідка: одного разу маленька дівчинка загубилася на ярмарку і стала розшукувати свою маму. Люди почали розпитувати дівча, яка ж у неї мама, яка в неї зовнішність, щоб допомогти дівчинці. І з'ясувалося, що її мама — найкраща у світі: руки в неї найніжніші, очі — найдобріші, лице — найкрасивіше, голос — найкращий, наймиліший. І взагалі, її мама — найкраща у світі.
Відчуття батьківського даху, його тепла — це природна потреба людини. Той, хто забуває батьківський поріг, залишається людиною без минулого, без родоводу, таких називають "манкуртами".
Мама… Найдорожча людина в житті кожного з нас. Закрий очі і прислухайся. І ти почуєш мамин голос. Він живе в тобі, такий знайомий, рідний. Його не сплутаєш ні з яким іншим. Навіть, коли станеш дорослим, завжди будеш пам'ятати мамин голос, мамині руки, мамині очі.
Матусина пісня супроводжує нас від народження й впродовж усього життя. Маленькими ми слухаємо «Люлі, люлі, прилетіли гулі», «Котку, котку-рябку», «Ходить сон коло вікон». Ми підростаємо, і наші матусі навчають нас співати: «Ходить гарбуз по городу».
У кожного своя мрія. Хтось мріє познайомитись із "класним" хлопцем, хтось — отримати у подарунок на день народження ноутбук, хтось — вступити до певного вузу, щоб опанувати улюблену професію. У мене теж є заповітна мрія — я хочу розшукати свою маму.
