Я ще навчаюсь у школі, але вже не раз і не два запитував себе: ким бути? І я вирішив у майбутньому стати провідником пасажирських вагонів, як і мій тато.
Із дитинства ми прагнемо когось наслідувати. Спочатку батьків, потім вихователів у дитячому садку, згодом — учителів. Іноді нашими кумирами стають герої кінофільмів або книг. А коли ми дорослішаємо і прагнемо утвердження у власних очах і очах однолітків, то обираємо для наслідування визначну особистість.
У нашій домашній бібліотеці багато книг. Це повісті, романи, драми, багато поетичних збірників. Бери будь-яку і читай. Коли я хворію і лежу вдома, то з задоволенням читаю книги про подорожі й пригоди.
Багато років Україна перебувала під владою різних держав, які всіляко перешкоджали вільному розвитку української національної культури, у тому числі мистецтва і науки. Тож не дивно, що сьогодні ми все ще отримуємо наслідки того негативного стану, в якому наша держава знаходилася протягом дуже тривалого періоду.
Велика людина, велична людина, геній... Чуєш ці слова і одразу уявляєш собі чесну, мудру, благородну, інтелігентну людину, гордість науки. Таких людей можна любити і возвеличувати, можна їм заздрити і ненавидіти, але не схилити голову перед їх розумом і талантом неможливо.
Навчання — це наша робота. Платню за неї ми одержимо пізніше — коли будемо закінчувати школу, вступати до університету або навіть коли працюватимемо. Хтось стане гарним учителем, лікарем, програмістом, видатним ученим, хтось обере інший шлях у житті. Підвалини нашого майбутнього життя ми закладаємо саме зараз.
Кожна країна, у якій усе гаразд, має свою історію, культуру, територію, мову, патріотично налаштований народ, сталу економіку. Наша Україна усім цим несповна володіє.
Людина зазвичай намагається бути оригінальною. Намагається жити так, щоб і праця давала їй задоволення, і дозвілля було змістовним, і захоплення — цікавими. Не завжди та не всім, звичайно, це вдається.
