У календарі кожного народу багато свят — урочистих днів, присвячених видатним подіям або пам'яті людей. У ці дні люди від малого до великого прикрашають вулиці, будинки, наряджаються, готують смачні страви, грають, розважаються.
Думаю, що багато кому приємно дивитися на симпатичне дівоче обличчя з обкладинки глянсового журналу, на милу дитину, на елегантного чоловіка. Ми милуємося красивими людьми. А Антуан де Сент-Екзюпері у своїй знаменитій казці «Маленький принц» сказав: «Найголовніше — те, чого очима не побачиш».
Є люди з надзвичайними душами. Ці душі страждають, захлинаючись співчуттям до людей, що потерпають від страшного лиха і смертельної хвороби, голоду, природних катастроф тощо.
Час не стоїть на місці, змінюється і життя. Змінюємося і ми, прагнучи досконалості у всьому, особливо у техніці. Нам дуже хочеться, щоб ми, витрачаючи якнайменше сил, могли робити будь-які справи.
Коли я знайомлюсь із життєписом того чи іншого суспільного діяча або митця, це дає мені приклад для наслідування. Досить складно знайти людину, яка б подавала справді безпечний приклад власного життя. Так, викликає справжню повагу щедрість і дух служіння матері Терези, вірність своїм ідеалам Сковороди, аскетизм Діогена.
У кожної людини власна точка зору щодо життєвих цінностей. Останнім часом у пресі і по телебаченню дуже багато говориться про духовні скарби нашого народу. Не знаю, чи виправдано це. Не впевнена, що наш час можна назвати бездуховним, адже ми звертаємося до народних традицій, цікавимося своєю історією.
Мова! Ти нескінченна в своєму обсязі, як саме життя. Буйна, бурхлива, заворожуєш мене своєю мелодійністю, кличеш. І я, немов легкий метелик, лечу до тебе, як на вогонь свічки, у твої палкі, гарячі обійми — слова. Бо спочатку було саме слово.
Мова — це характер і духовна могутність народу. Саме він дає їй силу й красу. У своїх піснях він творить зразки неперевершеної поезії, а його генії і таланти високо підносять авторитет рідного слова, вплітаючи у вінок своєї культури найкрасивіші троянди.
