В усі часи у родині без хліба не можна було жити. Найголовніше на столі — хліб. Хліб та сіль на вишитому рушникові були ознакою гостинності українського народу. Раз на тиждень господиня випікала хліб у жіночий день — п'ятницю.
Мені здається, що Бог, створюючи людину, водночас кинув на землю жменю хлібних зерен, аби людина відразу зрозуміла, що вона не полишена напризволяще, що вона спроможна доглянути землю, подбати про себе.
«Хліб — усьому голова», «Зустріти хлібом-сіллю», «Паляниця — хлібові сестриця». Хліб у народі завжди берегли, цінували, ставились до нього як до святині. Щодо хлібу існує багато повірь, які у давнину мали як практичний, так і ритуально-магічний зміст.
Ще змалку мене привчали поважати звичайну паляницю. Чому? Я вважаю, паляниця — це витвір тяжкої праці багатьох людей. Навіть у маленькому її шматочку — частинка крові, поту, думки агрономів, колгоспників, шоферів, пекарів, продавців та інших.
Які слова кожна дитина промовляє першими? Мати, хліб, батьківщина. Кожен пам'ятає з дитинства, як чудово пахне щойно випечена паляниця з рум'яною скоринкою.
Якось я з батьками заїхав у магазин "Природа". Перше, що мені сподобалось, — це хом'ячки, і вже через кілька хвилин один був у мене в руках — маленьке безпомічне звірятко з чорненькими, як намистинки, оченятами пісочного кольору.
На день мого народження, коли мені виповнилося шість років, я одержав у подарунок хом'ячка в клітці. Я назвав його Сеня і дуже полюбив. До Сені в мене не було тварин, навіть кішки.
Можу упевнено сказати, що я і мої однокласники мріємо, щоб нас розуміли. Під розумінням я маю на увазі вміння почути. Я можу десять разів пояснювати батькам, чого я хочу, але вони мене не чують.
Людина завжди хотіла бути зі своєю природою у найкращих стосунках, бо ясно бачила, що у всьому залежить від неї. Тому початкова (язичницька) релігія була заснована на боротьбі за своє довкілля, за своє існування.
