Які слова кожна дитина промовляє першими? Мати, хліб, батьківщина. Кожен пам'ятає з дитинства, як чудово пахне щойно випечена паляниця з рум'яною скоринкою.
Протягом століть українці винайшли немало різновидів виробів із борошна. Це перепічки, плетеники, бублики, пампушки й, звичайно ж, хліб. Без хліба не буває ні святкового обіду, ні простої вечері. А коли в Україну приїздять дорогі гості з цілого світу, їх традиційно зустрічають хлібом-сіллю: це символ гостинності.
Поет Дмитро Білоус у своєму вірші "Хліб і Слово" наголошує на тому, що хліб має величезне значення в нашому житті:
У стінах храмів і колиб Сіяє нам святково, Як сонце, випечений хліб...
Поет Володимир Бровченко у своєму вірші "Недожата нива" пише про часи, кКожен з нас у дитинстві, наслідуючи дорослих, граючись, виконував якісь господарські справи. І ми з подругами нерідко "випікали хліб". Замішували з піску тісто, робили з нього палянички, клали їх на подорожникові листи й "випікали" на сонці.
Але одного разу в селі я спостерігала цікаве дійство народження паляниці. Це був давній обряд. Зачинок робили у четверговий вечір. "Хліб,— говорила бабуся,— треба пекти в жіночий день. Найкраще він удається в п'ятницю". За давнім звичаєм у цей час не можна сваритися і лаятися, бо інакше хліб не вийде.
Руками бабуся виплескувала круглу, наче сонце, хлібину. Потім клала її на рушник. Згодом на ясенову лопату клався капустяний листок, притрушувався борошном і лише тоді на нього можна було класти хлібину. Бабуся швидко перекладала паляницю в гарячу утробу печі. Виходити з хати і рипати дверима не можна було, бо хліб зглевкотіє.
А ще чудесніше дійство — витягання хліба з печі. Бабуся зважувала його на руці: якщо важкуватий — ще не пора виймати. А коли від легкого постуку спід паляниці відгукнеться передзвоном, то можна виймати з печі рум'яні палянички.
Кожен буханець треба було видмухати, зскребти скоринку від залишків капустяного листя.
Лише побачивши обряд, я зрозуміла, чому хліб вважається святинею. Недаремно людина просить у Бога: "Хліб наш насущний дай нам сьогодні", бо хліб — усьому голова. оли хліба не вистачало, або взагалі не було. Війна завдала страшне горе нашому народові. Чоловіки пішли захищати Батьківщину, і жінкам довелося займатися хліборобством. Жіночих рук не вистачало, і нива залишилася недожатою. Війна забрала з життя багатьох хліборобів:
Хлібові трудно служивши і чесно, Воїн лежав між снопів горілиць...
У цих рядках ніби сама земля сумує за воїном-хліборобом. Ми маємо вдосталь хліба, бубликів, пиріжків, паляничок. Зараз дуже важко збагнути жах безхліб'я. Але ми вшановуємо хліборобів і пекарів, у чиїх руках поступово народжується духмяний хліб, святий хліб.
