Нещодавно разом із дорослими ми побували в лісі. Була вже пізня весна, і дерева та галявини вкрилися яскравою зеленню. Тато з мамою і ми з братом хотіли знайти для відпочинку велику галявину. Оскільки ліс знаходиться поруч (його можна розглядати з балкона нашої квартири), то нам він здавався таким чистим і красивим. Ми вирушили в піднесеному настрої до зеленої стіни лісу. Повітря у лісі чисте, духмяне. А от знайти місце, яке було б таким же чистим, виявилося дуже важко. Повсюди валялися целофанові пакети, пакетики від сухариків, порожні пляшки. Одну невеличку галявинку ми все-таки розчистили і там розважалися аж до вечора.
Територія Сумської, Харківської, частини Полтавської, Луганська область називались колись Диким Полем, аз 30-хроківXVII ст. почала заселятись переселенцями з Лівобережної та Правобережної України, які рятувалися від гніту польських панів та місцевих феодалів. Одночасно Дике Поле заселялося і вихідцями з Росії. Переселенці заснували тут слободи, а звідси і назва — Слобідська Україна.
Перше, що сприймає дитина з довколишнього світу, — це слово. Воно приходить першим з маминою колисанкою, тихою вечірньою казкою, доброю батьківською ласкою. І дитя починає згодом лепетати: «мама», «тато», «баба», «льоля», «киця». Це надзвичайно чарівний світ двоскладових слів, із нього все починається.
Хто не чув ці слова? Ось дзвінок у двері — і на порозі з'являється наш рятівник. Він і течу ліквідує, він і сантехніку змінить. А ось наш слюсар-сантехнік Михайло Костянтинович може поліпшити настрій господарям квартир не тільки своєю професійною роботою. Зараз поясню чому.
Незвичайний сніговик з'явився в нашому лісопарку. Відвідувачі цього дивного куточка природи, відправляючись на прогулянку, обов'язково беруть із собою овочі і фрукти для... сніговика.
Зима цього року лягла рання. Кілька днів підряд ішов сніг. Двірники, захоплені зненацька снігом, не встигли згребти опале листя. Де-не-де можна було побачити різьблений кленовий листок, що стирчить з-під снігу.
Є таке почуття, яке люди поважають в інших, проте не дуже люблять відчувати на собі. Це муки совісті, ті самі муки, які жорстоко розривають серце й душу, коли щось не так, коли відчуваєш: ти справді завинив перед кимось. Якби не було тих мук, все у світі стало б інакше. Тільки уявіть: всі люди роблять, що хочуть, ображають одне одного, заробляють гроші всіма відомими шляхами, і ні в кого не болить душа, не стискається серце...
