Серед багатющої культурної спадщини українського народу особливе місце посідають пам'ятки архітектури минулого століття. На цих пам'ятках позначилося піднесення національної свідомості народу.
Скільки мов може знати людина? Скільки мов повинна знати людина? Це залежить від того, в якій країні, в якому оточенні вона живе. Але ніколи ще не траплялося такого, щоб знання мови заважало людині. Чи не так?
Відомий гуманітарій Іван Огієнко переконливо довів: у мові конденсується духовна енергія народу. Та чи тільки енергія? Мова несе в собі генетичну пам'ять народу, його історію, культуру, звичаї. Мова відбиває національний характер, менталітет. Тому, мабуть, і побутує так широко вислів, що людина стільки разів людина, скільки мов вона знає.
"Мова є сповіддю народу..." Ці слова поета П. А. В’яземського, сказані ним колись про російську мову, однаково стосуються кожної мови. Кожна мова, будучи сповіддю свого народу, тим самим стає необхідною і для інших народів, мова допомагає їм пізнати один одного, зближує. Мова — це душа народу, його культура, його характер, у мові здійснюється зв'язок часів, сучасне перегукується з минулим.
Складними реченнями називають речення, утворені з двох чи більше простих, об'єднаних в одне ціле змістом і інтонацією, за допомогою сполучників чи без них. Наприклад: Увійшов я в ліс і почув, як кує зозуля.
Здавалося, що вся Європа з нетерпінням очікувала початку XX століття, бо його початок віщував багатьом народам волю. У цей час розпадалися імперії, виникали нові держави в нестримному прагненні до правди, незалежності, справедливості й свободи.
Без пісні, задушевної, сумної, жартівливої, не уявляю свого народу. Саме вона є невід'ємною рисою української нації. А ім'я славетної співачки Оксани Петрусенко вписано золотими літерами в історію вокального мистецтва. Зупинюсь на деяких фактах життєвого й творчого шляху народної артистки України.
Відійшли в минуле ті часи, коли всю нашу землю загарбали й поділили між собою сусідні держави. Нестерпно жилося українським людям у неволі. І почали вони втікати в пониззя Дніпра, за так звані пороги, де були дикі степи. Втікачі називали себе козаками, тобто вільними людьми. На островах, що лежали посеред бистрої Дніпрової води, вони заснували Запорозьку Січ.
Яке чудове українське сонце! Які веселі в Нас люди! Нічого не змінилося в українському характерові за кількасот років. Щоб упевнитися в цьому, не треба подорожувати машиною часу. Досить ще раз поглянути на картину видатного художника Іллі Рєпіна "Запорожці пишуть листа турецькому султану".
