Значну частину своєї творчості Василь Симоненко присвятив темі кохання. Багато сторіч поспіль ця тема будила серця і митців, і звичайних людей, очищувала та надихала, допомагала людині стати кращою, повірити в себе, сповню вала життя сенсом, а особистість — прагненням щастя, наснагою жити та творити, дихати на повні груди, відкривши свою душу і сповнене коханням серце світові й людям.
Батьківське поле! Скільки стежок протоптано ним, скільки пісень складено про його красу, багатство, журливу задуму. Шелестять його колоски і ранньої весни, коли набралися вони молочної стиглості, і восени, коли збирають їх у жовтогарячі пшеничні снопи. Радіють люди багатому врожаю, радіє поле, що змогло дати трудівникам свої плоди. Наші батьки поливали його потом, обробляли мозолястими руками. За кожним врожаєм стоять попередні покоління землеробів і майбутні покоління нащадків.
Українська пісня! Коштовні й невичерпні скарби нашого народу. Щастя й горе, смуток, печаль, радість, натхнення, любов і страждання дзвенять у піснях. І недарма, бо українці — співучий народ, і лісні їх линуть по світу, зачаровуючи душу.
Україна — наша рідна країна. Це та земля, де ми народилися і живемо. Це земля наших батьків, дідів і прадідів. Усім нам безмежно дорога наша мати Україна, і хоч би куди закинула доля українця, його душа залишається тут, де "тихі води і ясні зорі", де народна пісня бринить найглибиннішйми почуваннями, а чорнобривці народжують у пам'яті найдорожчий образ матері.
Князь Святослав — видатна історична фігура. Він прожив менш ніж тридцять років, але його життя було надзвичайно насиченим. Святослав Семена Скляренка — хоробрий воїн, досвідчений політик, мудрий володар держави, видатний полководець. Таким побачив його письменник після ретельного вивчення історичних пам'яток, у першу чергу літописів. Семен Скляренко провів велику дослідницьку роботу, зіставляючи факти історії та аналізуючи їх.
Можливі ваpіанти вступу: Пpогpесивні ідеї видатного мислителя-письменника співзвучні з пpагненнями наpоду й у наш час. Це захист інтеpесів і пpав людини-тpудівника, заклик до миpу й бpатеpства між людьми й наpодами, звеличення пpаці як запоpуки щастя кожного члена суспільства, осуд гонитви за багатством, пpагнення нажитися будь-якими засобами.
На межі давнього та нового періодів в історії українського письменства височить постать Григорія Сковороди. З покоління в покоління передаються розповіді про цього письменника, просвітителя, філософа. За що б він не брався, робив по-новому, ставився до цього з відповідальністю, принципово.
Кожна людина, яка створює матеріальні та духовні цінності, має право на щастя. В цьому Григорій Сковорода був переконаний і стверджував це своїми творами. Він писав, що заради щастя не потрібно далеко їхати, колінкувата перед сильними світу, бо воно завжди і всюди з людиною. Його тільки треба пізнати. Про це йдеться у філософському творі "Вхідні двері до християнської доброчинності".
І. Г. С. Сковорода - видатний філософ, письменник-просвітитель XVІІІ ст. (місце письменника в українській і світовій культурі; громадянська позиція: "А мій жребій - з голяками").
Г. С. Сковорода був оригінальним і самобутнім мислителем, він був добре обізнаний з ученням найвидатніших філософів античності, середньовіччя і нового часу. Філософська концепція Г. Сковороди має багато спільного з концепцією просвітителів XVIII ст. Опанувавши досягнення світової філософської думки, Г. Сковорода став одним із зачинателів нової філософії на Україні.
