Народна балада — це високомистецьке явище, вираз народного таланту в романтичному стилі. Балада виникає в похоронному обряді й означає «пісня до танцю» ритуального, обрядового, який виконувався під час похорону молодої, трагічно загиблої дівчини (в русальних піснях це поминання). Тобто в баладі сконцентровано вираження емоцій. У багатьох культурах, і в українській зокрема, є елемент обожнювання, фетишизації жінки-матері. Тому загибла дівчина виступає символом загиблого роду. Ритуальний танець здійснювався із відповідним пісенним супроводом. У пісню впліталася оповідь про те, чому загинула дівчина, хто в цьому винен. Так і виникала балада. Походження балади позначилося й на структурі: твір має конфлікт, кульмінацію, трагічний фінал. Балада містить елемент фантастичного перетворення (герої стають тополею, дубом, птахом). Пізніше цей факт перетворення стає одним із характерних художніх прийомів балади. Віршована форма твору зумовлена тим, що рима та ритм були й будуть засобом впливу на людину.
Одразу після виходу роман Ю. Яновського «Вершники» одержав схвальні, захоплені відгуки читачів. Офіційна ж критика сприйняла його насторожено, незважаючи на яскраво виражену прихильність автора до партії комуністів, більшовицькій ідеї.
I. Від церковнослов'янської до української. (Відомо, що Біблію для слов'янських народів переклали у IX столітті Кирило та Мефодій. Староболгарська мова цього перекладу на землях Київської Русі набула місцевого значення і дістала назву старослов'янської. Сьогодні це мертва мова, як давня грецька чи латинська.)
Література кінця XVIII - початку XIX століття характеризувалася бурлескно-травестійним, бароковим та романтичним стилями. Хоч як не захоплювалися "Енеїдою" І. П. Котляревського, однак письменники цього періоду прагнули облагородити мову, піднести її до високої літератури. Творчість поетів-романтиків якраз і ставила перед собою таке завдання.
Письменниця дуже детально описала життя маленького птаха, його неспокій, клопоти, тому нам стають зрозумілими і поведінка співака, і його турбота про своїх малят. Та все ж, здається, що основне призначення невтомного співака — це виконувати свої найкращі пісні, найкращі мелодії мають пролунати на весь світ. І ці мелодії особливо милі серцю людини, тож стає очевидним, чому люди порівнюють прекрасних співаків і співачок із солов'єм. Адже так співати може тільки натхненна людина, яка у свій спів вкладає не тільки вправну майстерність, але й душу.
Улас Самчук — письменник, який завжди відчував свій обов'язок перед українським народом. Перо, яке Бог вложив у його руки, митець використав для доброго, для потрібного. Обставини життя Самчука склалися так, що він ще з юнацьких років опинився на чужині, але письменник ніколи не поривав тісного зв'язку з рідною землею. Він раз і назавжди поставив перед собою завдання бути «літописцем українського простору», щоб слід народу не затерся на землі і національний «дух не розвіявся в часі і просторі».
Улас Олексійович Данильчук (літературний псевдонім — Улас Самчук) народився 20 лютого 1905 року в селі Дермань на Рівненщині. Батьки — Олексій (1869—1936) та Анастасія (1877—1933) — були заможними селянами. Із п'ятьох дітей вижив лише він.
Дума — це ліро-епічний жанр українського словесно-музичного фольклору. Найчастіше в думах оспівується боротьба волелюбного українського народу проти іноземних загарбників. Хто тільки не позирав хижим оком на нашу Батьківщину: турецькі яничари, польсько-шляхетські загарбники, а найгірше — власні поміщики. Єдина сила протистояла суцільній ворожій навалі — українське козацтво. Ці лицарі демонстрували справжні чудеса хоробрості, викликаючи в сучасників подив та захоплення. А народних співців козаччина надихала на оспівування мужніх подвигів. Завдяки цьому в історичній пам'яті нащадків залишилися Іван Сірко, Самійло Кішка, Іван Богун, козак Голота та багато інших лицарів України. Про одного з таких козаків розповідається в "Думі про козака Голоту".
Історичні пісні є складовою частиною українського героїчного епосу. У них відображено важливі події історії, змальовано відомих історичних осіб. Основний зміст пісень — боротьба українського народу проти іноземного поневолення за соціальне та національне визволення. Історичні пісні виражають народне розуміння історії, дають оцінку подіям і діяльності відомих діячів.
