Микола Хвильовий... Ось що писав про свого друга Володимир Коряк: "Істинно: Хвильовий. Сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить. Аскет і фанатик, жорстокий до себе і до інших, хворобливо вразливий і гордий, недоторканний і суворий, а часом — ніжний і сором'язливий, химерник і характерник, залюблений у слово, мрійник".
Лесю Укpаїнку називають у наpоді дочкою Пpометея, бо саме вона пеpейняла від Таpаса Шевченка і понесла далі естафету пpавди, добpа і людяності. Її ліpика сповнена глибокої пpистpасності, ніжної задушевності, щиpої любові до pідної землі, до свого нескоpеного наpоду.
Важко тій країні, яка не має своєї історії; важко тому народові, хто її забуває. А ще важче тій нації, яка не знає своєї історії. Була та й є своя історія і в українців. Історія страшна і кривава, історія трагічна і непідвладна людському суду. Неможливо стерти з пам'яті людської тяжкі картини і нападу ординців, і стрілянини половців, і панування литовців, і знущання свого власного "пана" — Яреми. Але від усього звільнилась Україна, знайшла у собі сили скинути пута рабства. Залишилися про це тільки спогади.
Важко згадувати трагічне минуле українського народу. У пам'яті чомусь звичайно залишаються приємні спогади, а не часи кривавих баталій, голоду та фатальної безвиході. Але це наша історія, тому її треба згадувати, щоб відчувати відповідальність за рідну землю, за її чарівну природу, за її міста та села. Пам'ятає історію свого народу велика українська поетеса Ліна Костенко, тому і написала роман у віршах "Маруся Чурай".
Минуле дивиться на нас кривавими очима і ніби запитує: чи зможемо ми зберегти мир на Землі, чи зможемо зберегти власну волю, щоб ніколи більше не відчувати на собі страшних часів поневолення і розпачу, коли ти стаєш наймитом у власній хаті. Ліна Костенко тому і написала свій неперевершений роман у віршах "Маруся Чурай", щоб попередити нас про наслідки нашої байдужості до рідної землі, яка і так багато чого вистраждала за усі роки свого нелегкого життя.
Л. Костенко. Іноді чуються голоси про те, що Україна не має своєї історії, а те, що є — невиразне і бліде. Ліна Костенко, яка у своїй творчості часто звертається до історичного минулого нашої держави, доводить протилежне — Україна має свою давню, насичену подіями, історію. Ось чого у нас немає — так це великої кількості документів, записів, літописів.
I. Роман "Маруся Чурай" - енциклопедія духовного життя України XVII століття. ("Маруся Чурай" - роман історико-філософський, соціально-психологічний. Ліна Костенко із відповідальністю поставилася до історичного матеріалу, суворо дотримуючись наукової достовірності подій і фактів. Автор досліджує їх вплив на буття народу, а відтак і на майбутню долю рідної землі. За влучним висловом німецького письменника Ф. Шлегеля, "історик - це пророк, звернений у минуле". Роман Ліни Костенко через минуле висвітлює багато явищ сьогодення, проектуючи їх на майбутнє.)
«Хто в мистецтві має розум, а не має почуття, той не має генія. А хто не має розуму, а має почуття, той божевільний. Тільки той, хто в мистецтві має і розум, і почуття, — держить в собі світло дня...» Ці слова Тодося Осьмачки можна повністю віднести до творчості Олександра Довженка. Тільки треба додати, що синтез розуму і почуття робить генія нещасною людиною.
Кожен народ із давніх-давен прагнув до поетичного осмислення власної історії — минулого і сучасного, прагнув зазирнути у майбутнє. Це осмислення й відтворила усна народна творчість, що зберегла для нащадків дух і події далеких епох. Не можна не відчувати хвилювання, читаючи народні балади, легенди, поринаючи у світ казок, слухаючи чарівні пісні.
