Я прочитав оповідання Панаса Мирного "Морозенко" і вважаю, що всі біди сім'ї Катрі через їхню бідність. У Катрі не було коштів ні на одяг, ні на їжу. Тому Катрин син Пилипко вирішує іти посівати до хрещеного батька, щоб на Новий рік мати його була щаслива. Але як же тоді інші люди ходили до сусіднього села через ліс у такий лютий мороз? І знову ж таки: у людей були гроші, щоб купити собі одяг та їжу, бо синиця не замерзне, коли сита. Так і люди. Пилипко так сильно любив свою матусю, що вирішив піти вночі, незважаючи на лютий мороз. Йому так хотілося зробити мамі приємне.
Будучи письменником-демократом, Архип Тесленко у своїх творах порушив багато проблем, які поставила тогочасна дійсність. Серед тем, які глибоко хвилювали письменника, була й гірка доля талановитої молоді з народу, яку Тесленко добре знав. Зображення трагічної долі молоді в лабетах капіталу було тісно пов'язане з тим, що письменникові довелося пережити особисто. Архип Юхимович використовував у своїх творах багато автобіографічного матеріалу, але з розмаїтості подій, явищ і фактів автор відбирав найтиповіші картини сучасної дійсності. Так була створена і повість "Страчене життя", над якою письменник почав працювати у 1909 році, повернувшись із заслання. А вже у 1910 році повість вийшла в світ окремим виданням.
I. Творчість І. Карпенка-Карого у контексті розвитку української драматургії й театру кінця XIX ст. (Відомий драматург І. Карпенко-Карий стояв біля витоків нової української драматургії. Найчастіше у своїх творах він звертався до соціальних проблем і суспільних відносин. З нещадною правдою він показав нові зміни на селі, зобразив позитивні і негативні риси своїх персонажів, висміяв прагнення до наживи і швидкого збагачення.)
За життя Лесі Українки вийшло три збірки її поетичних творів: "На крилах пісень", "Думи і мрії" та "Відгуки". Оцінюючи творчість поетеси, І. Франко виступив зі статтею про Лесю Українку, в якій писав: "Україна, на наш погляд, нині не має поета, що міг силою і різносторонністю свого таланта зрівнятися з Лесею Українкою". Леся Українка мала різностороннє поетичне обдаровання. Свої палкі почуття, філософське осмислення дійсності і глибокі роздуми над долею народу вона виражала в ліричних віршах, драматичних поемах і казках.
Серед багатющого літературного здобутку І. Франка збірці "Зів'яле листя" , що з'явилася друком 1896 року, належить особливе місце, адже у всій світовій літературі, мабуть, важко знайти більш хвилюючу поетичну розповідь про страждання людської душі, зраненої життєвими негараздами і трагічним коханням. "Це такі легкі, ніжні вірші, з такою широкою гамою почуттів і розуміння душі людської, — писав:
До недавнього часу І. Франко був відомий у першу чергу як письменник і громадський діяч. Уважалося, що ніжні почуття були не властиві цій людині із залізною силою волі. Робота, робота й тільки робота. Твори І. Франка видавалися сотні разів в Україні і за кордоном, зокрема в наш час вийшли 20- і 50-томні видання. Та спадщина генія українського народу навряд чи поміститься у ста томах. Проте великий Каменяр був людиною з палким серцем, яка все своє життя прагнула кохання, справжнього, великого, всеперемагаючого.
Серед творів В. Стефаника на особливу увагу заслуговують ті, де порушується проблема пролетаризації українського села. Майже кожна новела збірок "Синя книжечка", "Камінний хрест", "Дорога", "Моє слово" — то гостра соціальна драма, трагедія людського життя; безвихідь, прірва, з якими віч-на-віч зустрілося західноукраїнське селянство, що змушене було кидати рідні землі й шукати щастя далеко за їхніми межами.
Найвизначнішим майстром короткої реалістичної соціально-психологічної новели в українській демократичній літературі кінця XIX - початку XX ст. був Василь Стефаник. Письменник створив вражаючу за силою впливу на читачів картину з життя сільської бідноти та наймитів, розкривши конфлікти епохи і складні душевні переживання свого сучасника.
Нині багато літературних творів повертаються із забуття. Ми відкриваємо для себе імена тих, про кого сьогодні говорять "розстріляне відродження", тих, чиї шляхи розійшлися з Україною на Роздоріжжі історії, щоб все життя тягнутися до рідної землі душею і словом. Особливості сьогодення ще й в тому, що твори багатьох Письменників, особливо представників новітньої української дітвори, вимагають нового прочитання, осмислення.
Микола Хвильовий... Невгамовний, запальний, романтичний. Передчасно, на сороковому році, пострілом у скроню вирвавши себе з життя, пішов від нас основоположник цілої течії в українській літературі XX століття — течії "активного романтизму". Майк Йогансен так писав про нього: "Микола Хвильовий, крім того, що він поет... ще й іде своїм шляхом, яким до нього не йшов ніхто ні в російській, ні в українській літературі, — це справжній і оригінальний майстер". Академік Олександр Білецький назвав письменника "основоположником справжньої української прози".
