Важка доля народу завжди була провідним мотивом творчості Тараса Шевченка. Неодноразово звучав і мотив оспівування образу Матері, який втілював для нього й рідну матір, і Україну. Тож немає нічого дивного, що серед його творів з'явилася поема "Наймичка", де розкриваються водночас обидві ці теми.
Вірність певній ідеї деколи спонукає людей перебудовувати все своє життя, змінити соціальний стан, зректися рідних і друзів. Чимало українських письменників торкались цієї теми у своїх творах, найчастіше описуючи період революції— бурхливий час великих метаморфоз і катастроф. Серед таких творів слід назвати роман Юрія Яновського "Вершники". Автор цього твору зробив спробу відобразити трагічні події, сучасником яких йому довелось бути.
Василь Семенович Стефаник — геніальний український письменник. І.Франко вважав, що В. Стефаник виділявся серед письменників "найбільшим талантом": був найбільшим митцем, "який появився у нас від часу Шевченка". Його іменем, за висловом Франка, ми "можемо повеличатися перед світом".
Василь Семенович Стефаник — геніальний український письменник. І.Франко вважав, що В. Стефаник виділявся серед письменників "найбільшим талантом": був найбільшим митцем, "який появився у нас від часу Шевченка". Його іменем, за висловом Франка, ми "можемо повеличатися перед світом".
Творчість Василя Стефаника, визначного українського письменника-демократа, назавжди ввійшла в духовну скарбницю нашого народу, у золотий фонд української класики. Неповторний майстер соціально-психологічної новели Стефаник з великою художньою силою відобразив життя трудящих Галичини за страшних умов буржуазно-поміщицького ладу цісарської Австрії та шляхетської Польщі. Його новели — це своєрідний літопис народного життя, велика книга правди, написана кров'ю серця великого гуманіста.
Якщо повірити, що лаконічність — це сестра таланту, то на його терезах має бути зважене кожне слово із творів Стефаника, бо писав він переважно в жанрі новели. Кожен його шедевр містить людський біль, вилитий на декількох сторінках. Досягає цього письменник вибором потрібного слова, тими вражаючими деталями і штрихами, дібраними з абсолютним художнім чуттям. Те, що майстри великих прозових полотен можуть виявити через портрет, розкрити у внутрішніх монологах героїв, утвердити через художній опис, увиразнити у співзвучному чи контрастному пейзажі, тобто розгорнути на численних сторінках твору, не обмежуючи себе, новеліст повинен змалювати кількома фразами.
Якби здійснилося все те, про що мріяв О. Довженко, яким би щасливим стало людство! Олександр Петрович - унікальна постать в історії України. Доля наділила його щедрим талантом: він умів любити - Україну, її народ, своїх батьків, природу, своїх дружин, творчість, літературу, кіно, живопис, будь-яку цікаву творчу справу. Це наш і письменник, і кінорежисер, і художник, і державна людина. Усе йому було під силу, на все його вистачало. За що б не взявся - і все виходило талановито. Він завжди мріяв, жив активним громадським життям, любив нове, зміни, любив майбутнє.
П'єса «Мартин Боруля» написана на основі реального факту. І. Карпенко-Карий використав подію, яка відбулася в його родині. Батько письменника вирішив у суді довести своє дворянське походження. Незважаючи на витрачені зусилля, рід дворянським визнаний не був, бо прізвище в нових і старих документах відрізнялося однією літерою.
Багато сказано й написано про нелюдські страждання українського селянства. Цій темі присвятили свої твори Марко Вовчок і Юрій Федькович, Леся Українка й Іван Франко, Ольга Кобилянська й Михайло Коцюбинський та багато інших письменників. Але найвагоміші, мабуть, твори Василя Семеновича Стефаника. Написав він мало: приблизно сімдесят новел, але написав багато, бо сказане ним — велике й величне. "Я люблю мужиків за їх тисячолітню тяжку історію, за культуру, що витворила з них людей, котрі смерті не бояться. ...За них я буду писати і для них". Дорога до людей стала його долею, і цю дорогу любив В. Стефаник над усе.
