З іменем Юрія Федьковича пов'язане не лише зародження на Буковині літератури на народній основі, а й подальше утвердження українського письменства, вихід української літератури на світовий рівень. Вплив Юрія Федьковича на літературний процес Західної України був майже таким само могутнім, як вплив Тараса Шевченка на літературний процес України Східної.
Шкільна драма була поширеною на Україні в барокову добу XVII-XVIII століття. Писали ці твори викладачі риторики Києво-Могилянської академії. У шкільній драмі розігрувались сюжети, як правило, релігійного характеру. Так, драма Феофана Прокоповича присвячена засновнику християнства на Русі Володимиру Великому. Шкільна драма мала мати кілька типів, в залежності від тематики: великодні, різдвяні, драми про святих православної церкви та історичні драми. До останнього типу драми належить п'єса "Володимир".
Микола Хвильовий жив на зламі століть. Його особистість формувалася під впливом бурхливих подій Першої світової війни, революції, встановлення радянської влади. Письменник був відданим ідеалам більшовизму, і (але!) водночас полум'яним патріотом України. Таке його світосприйняття призвело до того, що серце митця було поділене навпіл: одна частина вірила радянській владі, а інша любила Україну, хоч ці почуття, на жаль, виключали одне одного. Надрив у душі Хвильового посилювався тим, що йому не вдалося знайти свого місця в житті, здійснити заповітну мрію — вирвати українську літературу із "золотої кліті", яку готувало для неї партійне чиновництво.
Ким для України був Микола Хвильовий? Чим для нього була Україна? Без заперечення і без сумніву можна сказати, що Україна була його життям. Хвильовому судилася одна з найтрагічніших доль в історії українського письменства XX ст. Він був переконаним комуністом, але доклав багато зусиль для відродження української нації та її культури, для боротьби за незалежність України, керуючи такою організацією, як Вільна академія пролетарської літератури.
Українське Відродження 20—30-х років прикликало в літературу багато нових талантів, свіжих ідей та оригінальних світобачень. Серед яскравих літературних зірок — Микола Хвильовий. За висловом його сучасника В. Коряка, «сам хвилюється і нас усіх хвилює, п'янить і непокоїть, дратує, знесилює і полонить...»
I. М. Хвильовий - центральна фігура літературної боротьби 20-х років XX століття. (М. Хвильовий належав до тих митців, хто в бурхливі роки революції, національно-визвольних змагань, громадянської війни повірив у комуністичну ідею, самовіддано боровся за світле майбутнє, утверджуючи гуманістичні принципи. Високі ідеали майбутнього, відродження й українізація, творчі дискусії захопили талановитого письменника, і він опинився в центрі літературного життя країни.)
Нещодавно повернулась із забуття творчість прекрасного українського письменника Миколи Хвильового. Він у перші пореволюційні роки був одним із найпопулярніших письменників, але своїми памфлетами не угамовував пристрасті, а навпаки, розпалював їх.
Для Тараса Шевченка нещаслива доля жінки-кріпачки була не лише суспільною, а й особистою трагедією: його матір ще "молодую у могилу нужда та праця положила", рідні сестри поневірялися на панщині. Жіноча недоля для поета — передусім соціальна трагедія, всенародне лихо, породжене кріпацтвом. Образ нещасної жінки поет носив "неначе цвяшок у серце вбитий". Цей зойк душі, крик зраненого серця вилився пекучим гнівом до панів-лиходіїв, які топтали жіночу гідність, розпинали материнське єство.
У світовій ліриці більше немає митця, який би з такою любов'ю і таким сумом оспівав жінку-матір, сестру, кохану, їхнє тяжке життя в експлуататорському суспільстві. Для Шевченка жіноча недоля була згустком болю, що запікся в його серці: кріпацька неволя — це доля рідної матері, яку передчасно "у могилу нужда та праця положила"; доля сестер Катрі, Ярини, Марії — "голубок молодих", у яких "коси в наймах побіліють"; це трагічна доля його першої трепетної любові — Оксани Коваленко, доля всіх нещасних жінок, що "німі на панщину ідуть".
