Поет, перекладач, театрознавець, режисер та публіцист Микола Вороний — один з першорядних українських митців, який розширив творчі обрії рідної культури.
У поетичній антології, яка побачила світ 1908 року, тобто ще за життя М. Вороного, творчість поета була оцінена досить високо. Зокрема упорядник О. Коваленко відзначає еволюцію поезії від романтичної, патріотично-громадянської до тем загально - світового значення, "питаннями філософічними ("Мандрівні елегії"), де до жахливого песимізму й одчаю домішують поважно-велебні акорди пантеїзму". Далі розкривається, в чому полягала майстерність творчих пошуків Вороного: "Що торкається до форми поезій, то вона в нього бездоганна — легка, граціозна і красива, а в мові він дійсний пурист: ні одного незграбного, вульгарного слова, ні одного невдатного, кострубатого виразу... Про його можна сказать, що він, з ласки неба, справжній поет..."
У поетичній антології, яка побачила світ 1908 року, тобто ще за життя М. Вороного, творчість поета була оцінена досить високо. Зокрема упорядник О. Коваленко відзначає еволюцію поезії від романтичної, патріотично-громадянської до тем загально - світового значення, "питаннями філософічними ("Мандрівні елегії"), де до жахливого песимізму й одчаю домішують поважно-велебні акорди пантеїзму". Далі розкривається, в чому полягала майстерність творчих пошуків Вороного: "Що торкається до форми поезій, то вона в нього бездоганна — легка, граціозна і красива, а в мові він дійсний пурист: ні одного незграбного, вульгарного слова, ні одного невдатного, кострубатого виразу... Про його можна сказать, що він, з ласки неба, справжній поет..."
"Роде наш красний, Роде наш прекрасний! - Не цураймося, признаваймося..." - так говорить народ, так співається у пісні, яку виконує Ніна Матвієнко - золотий народний голос України. Як ми розуміємо це слово "рід", а від нього - "родина", "народ"? Якщо "народ" - то, безперечно, - це наша Україна, наш український народ і ми всі - її діти. Старі, молоді, зовсім юні й ті, хто тільки спинається на ноги - всі!
Велична й трагічна постать поета-емігранта, "залізних імператора строф" постає переді мною зі сторінок скромної книжки під дивною назвою "Невичерпність". Я ніби відчуваю уважний, пильний, сумний, а часом і грізний погляд, погляд через роки поета, що стає моїм співрозмовником. Десь глибоко у свідомості лунає голос, низький, урочистий, який вимовляє оті слова, що чорними карлючками вкривають чистоту сторінок. Я вслухаюсь у ці слова, але не розумію їх, терплячий голос повторює сказане вдруге, утретє і... Поволі ніби відсувається завіса, кудись у серце, у душу лине бурхливий потік палких, суперечливих почуттів, гарячих пристрастей; зрозумілим, ближчим стає той вигнанець, який душею був завжди з Україною:
Провідною темою в творчості геніального сина українського народу Т.Г. Шевченка було зображення страдницької жіночої долі. Пригадаймо поеми "Катерина", "Сова", "Наймичка". Ці твори стали даниною великій материнській любові, що не знає меж.
"Марія" - роман-хроніка, роман-спалах, який У. Самчук присвятив матерям, які загинули голодною смертю на Україні у 1932-1933 роках. Роман "Марія" - це хроніка життя жінки-селянки, яка є втіленням трагедії всієї України.
Мати... Ця людина для кожного з нас є особливою. З першої миті життя схиляються над нами обличчя матерів, із тривогою та любов'ю вдивляються вони у своїх дітей, сподіваючись на їхнє щасливе майбутнє. І страждає, мучиться материнська душа, коли бачить, що не на праведний шлях стала її дитина. Не один український письменник показав у своїх творах усю глибину такого страждання.
Матуся! Це вона оберігає ніжною колисковою наш сон у дитинстві. Це вона вчить нас жити за законами любові і правди. Це вона не дає нам спіткнутися на життєвих дорогах, пробуджує совість, оберігає від ганьби. Так хочеться стати перед тобою на коліна, перед твоєю любов'ю і добротою, перед мужністю і ніжністю твоєю. У напій уяві образ матері міцно пов'язаний із образом рідної землі. Мати Україно! Берегине долі народної! Це ти в часи лихоліть підносила дух дітей своїх, трунком степів і гір поїла, сповнюючи їхні серця гордістю і відвагою. Це ти йшла за нами по всіх життєвих шляхах, не давала забути, хто ми, чиї діти. Низько вклоняємося тобі, захиснице, великомученице наша.
