Роман «Марія» — перший в українській літературі твір про голодомор і насильницьку колективізацію — закінчується страшно і трагічно. Старий, знесилений голодом Корній жорстоко розправляється з сином-запроданцем і йде у невідомість, щоб померти. Дочка і онука гинуть із голоду, а самотня Марія, простившись із Гнатом, перебуває в агонії перед смертю, страшною смертю з голоду. Але не загибель пророкує автор, він хоче викликати опір такому розвитку подій, адже роман написаний у 1933 році. Письменник прагне викликати бажання змінити долю працелюбного народу, кинутого у безодню голодної смерті на благословенній родючій землі України.
Жнива 1933 року... На синьому тлі неба, засіяному іскорками сонця, вимальовується колоскова незчисленність, руда й рясна. Тихо притуляються колоски один до одного, колихаться легко, мило... На роботу наймано селян, які мали змогу працювати в полі. І раптом відкривається страшна картина людського горя, виснаження й безвиході. Робота в полі пригнічувала людей не тяжкістю, а жахом, що відкривався їхнім очам. Жниварка не могла працювати, бо всюди лежали мертві. їх так багато, хочеться втекти... Але куди? Скрізь в Україні таке лихо.
I. "Марія" У. Самчука - перший в українській літературі твір про насильницьку колективізацію та голодомор 1933 року. (Український письменник-емігрант Улас Самчук 1933 року написав роман-хроніку, роман-спалах "Марія". Сильнішого твору про голодомор в Україні нема й досі. Автор зумів торкнутися в романі таких важливих проблем, як проблеми батьків і дітей, любові і сімейного щастя, моралі і достатку, духовності та національної свідомості. На думку С. Пінчука, який написав післямову до вітчизняного видання цього роману в наш час, саме У. Самчук "втілив у своїй творчості трагічну долю українського народу в XX столітті".)
Нарешті настали для України такі часи, коли ми, не криючись, можемо сміливо називати імена тих талановитих українських письменників, про яких донедавна знати не хотіли, називаючи їх "чужинецькими белетристами". Серед таких і письменник Улас Олексійович Данильчук-Самчук родом із села Дермань на Волинщині (нині Рівненська обл.).
"Марія" - роман-хроніка, роман-спалах, який У. Самчук присвятив матерям, які загинули голодною смертю на Україні у 1932-1933 роках. Роман "Марія" - це хроніка життя жінки-селянки, яка є втіленням трагедії всієї України.
I. Тема голодомору. (Обидва романи торкаються страшної теми голодомору в Україні, що стався в 1932—1933 роки. Головними героями письменники обрали простих українців-селян, але через призму голодомору кожен зобразив різні речі. Символи та образи у кожного автора були свої. Попри те, що тематика творів однакова, проте вони вийшли різними. Безумовно, ці твори є гармонійним доповненням одне одного. Кожен творець, маючи перед собою полотно, зображує епізоди у своєму стилі, хоча тема шедеврів одна.)
Роман Уласа Самчука "Марія" має підзаголовок "Хроніка одного життя". Уважно прочитавши роман, читач одразу розуміє, що мав на увазі автор, коли давав назву своєму творові.
1932-1933 роки. Страшний час для нашої держави. В Україні лютує штучно влаштований голод, який забрав мільйони життів невинних жертв сваволі та безчинства. Ці страшні події, трагедію українського народу правдиво і сильно показав Улас Самчук у романі "Марія", присвятивши твір "матерям, які загинули голодною смертю на Україні в роки 1932-1933".
Центральним образом роману-хроніки є жінка на ім'я Марія. Звичайна селянка, якій випала така ж доля, як мільйонам жінок-матерів, жінок-трудівниць, що пережили нелегкі часи. Це образ звичайної жінки, що чесно працювала, кохала, робила помилки у житті і спокутувала їх стократ своєю долею. В її образі підкреслені визначальні риси українського менталітету: суттєвість, важливість мистецьких переживань і водночас здатність до дії, волевиявлення, усвідомлення чину. Вона неосвічена, про таких говорили, що вони, мовляв, темні, але її єство містить стільки складних філософських глибин.
Твір "Марія" Уласа Самчука став першим романом, присвяченим жінкам 30-х років, жінкам, на долю яких випали страшні муки голоду, смерті дітей і близьких.
