У верхів'ях Дніпра на березі річки Прип'ять стоїть мальовниче місто Чорнобиль. Воно старовинне - своє літочислення воно починає з 1118 року, а невеличке, у XX столітті тут проживало понад 20 тисяч осіб.
"Можна все на світі вибирати, сину, — вибрати не можна тільки Батьківщину..." Хто не знає цих мудрих, справедливих слів, що належать перу одного з найдивовижніших українських ліриків — Василя Симоненка.
Навчаючись у школі, ми читали твори усної народної творчості. Народні пісні вивчали щороку. А коли в сьомому класі я ознайомилася із ліричними піснями, то ще раз переконалась, що не дарма говорять, що українці — співуча нація.
Любов до рідного краю — провідна тема творчості поетів-ліриків, поетів-патріотів. (З давніх-давен поети намагалися передати свої почуття за допомогою поетичного слова. Головним для них були почуття любові до батьківщини, до рідного краю. Найглибші за змістом і наймилозвучніші вірші були покладені на музику і набули ще більшої популярності. Так сталося і з віршем К. Малицької "Чом, чом, земле моя...".)
Остання чверть XII століття - час в історії східних слов'ян дуже напружений. Давньоруська держава втратила свою колишню могутність, тому збільшилася кількість нападів половецьких ханів на Русь. Незгоди між князями, безперервні міжусобні війни ослаблювали країну, і половецькі хани з кожним роком усе глибше проникали вглиб країни, неодноразово загрожуючи навіть Києву.
Петро Конашевич-Сагайдачний — одна з найбільш видатних постатей в Україні. Гетьман Війська Запорозького, талановитий полководець, високоосвічена людина, він покрив своє ім'я славою і доблестю, а пам'ять про нього залишилася у віках. Славному гетьману України народ присвятив чимало фольклорних творів — легенд, пісень. А відомий український письменник А. Чайковський написав роман «Сагайдачний».
Термін "розстріляне Відродження" вперше запропонував діаспорний літературознавець Юрій Лавриненко, вживши його як назву збірника найкращих текстів поезії та прози 20-30-х рр. За це десятиліття (1921-1931) українська культура спромоглася компенсувати трьохсотрічне відставання й навіть переважити на терені вітчизни вплив інших культур, російської зокрема (на 1 жовтня 1925 року в Україні нараховувалося 5000 письменників).
До сьогоднішньої незалежності, яку виборов собі наш народ, лежав довгий шлях довжиною майже три з половиною століття — з часу Переяславської Ради. Після підписання договору з Росією перед Україною постали проблеми, що зумовили її подальшу долю. Здавалося б, український народ позбавився тиранії польської шляхти. Але натомість постало ярмо московське. Російський царат, усвідомлюючи масове пробудження українського народу до державного життя, всякими засобами намагався стримати його розвиток, відправляючи у в'язниці, спроваджуючи на заслання кращих синів української еліти.
Людина хоч раз у житті замислюється над вічним питанням: для чого вона живе? Адже ніхто не з'являється на світ випадково — у кожного своє призначення. Хтось стане всесвітньо відомим художником і буде дарувати людям прекрасні шедеври, хтось — геніальним ученим, який рухатиме науково-технічний прогрес, хтось — лікарем, який рятуватиме людські життя... Популярні зірки й ті, чиє ім'я ніколи не прославиться, міністри і двірники, генерали і рядові, — усі щодня так чи інакше впливають на хід подій, змінюючи історію. Тому дуже важливо зрозуміти власне призначення: тільки тоді можна принести користь іншим людям і відчути справжнє щастя від того, що життя проходить недаремно.
Перша зустріч Маланюка з Варшавою. (Знайомство українського митця з Польщею розпочалося з Кракова, куди 24 листопада 1920 року етапували інтернованих. Наступним містом була Варшава — Віденський вокзал, з якого купка вчорашніх бійців за незалежність відправлялась до таборів Польщі. Саме у таборах Варшави відбувається становлення Маланюка як письменника, бо "втрата Україною державності породила в поета прагнення творити державність духовну як передумову держави політичної". Тому Маланюк обирає знаряддям боротьби за незалежну Вітчизну замість стилету стилос, ставши в центрі таборового літературно-освітнього життя: виступає з рефератами, робить переклади з російської на українську мову, друкується під псевдонімом Військовий на сторінках "Українського сурмача" та "Нашої зорі".)
