Нелегкою була доля видатного українського письменника Миколи Хвильового. Ця людина прийняла революцію, була поряд з більшовиками у страшні для них роки, але з часом прийшло прозріння — наче зникла з очей полуда. Чи повинні ми заради нікчемних принципів приносити у жертву своїх близьких людей, які безмежно нам довіряють і намагаються дати нам зрозуміти усю того, що відбувається? На це питання і намагається відповісти Микола Хвильовий у своїй новелі "Я (Романтика)".
Як жилося людям під час революції та громадянської війни, як вони вирішували свої проблеми, як поводилися з себе подібними? На ці питання немає одностайної відповіді. Та й ми зараз не можемо знати, що відбувалося насправді, адже часи були тяжкі, люди багато чого не розуміли, багато помилялися. Єдине, в чому вони не сумнівалися, — це ідеали революції. Заради них більшовики ладні були вбити власну матір...
Жовтнева революція... Скільки сподівань, скільки прагнень, скільки таємничих бажань про "тихі озера загірної комуни", скільки романтичної віри в торжество революційних ідеалів! Це був початок нового етапу активних громадських дій, кипучої творчої енергії, могутньої хвилі в розвитку людських, суспільних і національних взаємин... Але зростаюча хвиля громадянської війни, на жаль, поглинає романтику більшовицької революції, залишаючи кровопролиття, братовбивство, безперервні зміни влади,, репресії, поширення недовіри і підозри в суспільстві.
У своєму славнозвісному творі автор робить перегуки минулого, сьогоднішнього і майбутнього. У найцікавішому "Диві" подано широку картину життя наших предків за часів Київської Русі, діяльність Ярослава Мудрого, а особливістю твору є справжнє диво — будівництво споруди — Софії Київської.
Історія народу — це не верстова дорога» що веде від сивої давнини до сучасності. Трапляються на тому шляху урвища й тернисті яруги, чисті колодязі й давно замулені криниці. Замулюючись, джерела волали до живих, розповідаючи про сиву давнину, про війну і мир, про чисті ріки й чисту воду.
Поема «Мойсей» — філософський твір про майбутнє українського народу, про могутні сили мас. Це твір, у якому Франко осмислює історичну долю українського народу, трагічний шлях його розвитку.
Тема народу, його минулого й майбутнього, історичного призначення і місця серед інших народів — одна з провідних у творчості І.Франка. Особливо потужно прозвучала ця тема в поемі "Мойсей", написаній поетом 1905 року, коли в Росії піднімалася революційна хвиля. Франко сподівався, що революція нарешті принесе визволення й українському народові. Поета особливо хвилювали взаємини широких мас із тими політичними силами, які могли б очолити їхні виступи.
В історії українського народу є нетлінні імена тих, хто ціною власного життя обороняв від ворогів нашу святу землю. Це імена тих, хто поклав на вівтар майбутнього України свої життя.
У нашому житті є багато проблем, які потребують послідовного осмислення, спокійних та розумних міркувань. Існують одвічні питання, які протягом тисячоліть хвилюють людство. Існують питання, але ж і досі не існує на них відповідей. Кожна мисляча людина звертається до цих питань, обмірковує та осмислює головні морально-етичні проблеми нашого життя. Зрозуміло, навряд чи хтось із нас дасть остаточну відповідь на них. Але ж ми маємо скласти власну думку, особисте ставлення і керуватися ним у своїх вчинках.
"У нещастя, як у хвороби, є причини. У щастя, як у здоров'я, — нема..." Мені подобається цей вислів. І він підходить до п'єси Івана Франка "Украдене щастя". Я вважаю, що серед її персонажів немає щасливих людей. Бо щастя так само неможливо украсти, як здоров'я.
