Жаль, співчуття, співпереживання, милосердя, чеснота... Невже все це з іншого життя? Невже в сучасної людини так зачерствіла душа, що, крім власного благополуччя, спокою і статку у своєму окремо взятому світі, їй нічого не потрібно? І чуже горе не тривожить її?
Навіть не читаючи назви картини, можна здогадатись, кого бачать діти, намальовані на полотні крупним планом. Дівчинка і хлопчик, старша сестричка і молодший братик, здалека впізнали свою матусю, що повертається додому. Темні дитячі очі сяють радістю і любов'ю. Картина вся пронизана любов'ю: і любов'ю дітей до мами, і їх взаємною любов'ю, і любов'ю художника до своїх персонажів. Вони зображені з великим почуттям, їхні обличчя викликають теплу посмішку.
Є в нашому місті цікавий куточок. Він знаходиться в Покровському сквері. Сам сквер прилягає до стін старовинного Свято-Покровського чоловічого монастиря. Недивно, що сквер має таку назву. Що приваблює людей і тягне до цього скверу? Чудовий фонтан, каскад рукотворних водоспадів. І звичайно, різноманітні рослини.
Влітку багато дітей гостять у своїх родичів: хто в селі, хто в іншому місті. Я часто відвідую свою тітку, і цього літа я гостила у неї близько місяця. Дні тягнулися поволі і одноманітно, здавалося, що жара долатиме нас вічно. Але один день у мене залишився в пам'яті.
Мистецтво взагалі, а живопис зокрема, займають величезне місце в житті людини. Здатність до творчості, до створення витворів мистецтва — істотна відмінність роду людського від іншого живого світу. У ряду видів мистецтва живопису належить особливе місце. Запитаєте чому? Відповім так.
Я вважаю, що кожен вільний обирати, що саме для нього означає жити. Одні вважають, що жити — значить мислити, інші думають, що любити, а багато хто й справді переконаний у тому, що жити — значить боротися. Чому ж остання думка може бути слушною?
"Ти знаєш, що ти — людина? Ти знаєш про це чи ні?" — чітким відлунням б'є у серце ритм слів, написаних Василем Симоненком в минулому столітті, яке позначилося на долі нашої країни тоталітарним режимом. Але минає час, і епохи змінюються. Формуються нові моральні засади співжиття в суспільстві. Та для кожного, хто приходить в цей світ, незмінним залишається пошук власного місця у житті, проблема вибору між честю і безчестям, між муками совісті і ситим спокійним існуванням.
Старий дідусь посадив дерево і був дуже веселий. Чому? Адже сам він і тіні не дочекався від цього дерева. А для нього важливе те, що колись від цієї тіні матиме насолоду онук. А це вже для діда плід, те, що він залишить після себе для людини.
