На картині Катерини Білокур — чудові квіти на фоні чистого, погідного неба. їх можна розподілити на два букети. Один, ближній, перебуває у затінку, другий — більш виразний, світлий, осяяний сонячними променями. Кольорів небагато: червоний, зелений, білий, голубий. Але вжито багато проміжних барв.
Проста селянська хата. Пічка, лавка і десь глибше ліжко під маленьким віконцем. На ліжку – хворий чоловік. Відчувається, що людина хвора тяжко, навіть безнадійно. Це відчувається і в тому, як прямо, наче мертвий, лежить цей чоловік.
Картина «Козак Мамай» намальована понад триста років тому художником, чиє ім'я не збереглося. З того часу багато невідомих митців із народу створили багато подібних картин.
О. О. Мурашко — український художник кінця XIX — початку XX століття. Для центральної постаті картини позував актор М. Старицький. У центрі цієї картини (1900) ми бачимо старого козака, що несе булаву — символ влади кошового. Ліворуч від нього — молодий козак, високий, кремезний, занурений у свої думки.
У Харківському музеї образотворчого мистецтва цей портрет вражає силою відтворення. Може, таке враження складається через те, що селянина XIX століття (а портрет написано 1880 року) ми уявляємо не зовсім таким. Портрет Ф. Мігаля міг би бути портретом мого сучасника.
Для своєї картини С. Васильківський вибрав найбільш типовий для України краєвид. Безкраї простори нив, луки, вкриті густою травою, ліси та переліски, насичені яскравими барвами.
Ця картина створена 1949 року і зберігається у Третьяковській галереї в Москві. Це дуже жива картина, хоч, можливо, зображене на ній не зовсім сучасне. Та не в цьому річ. Художниця відтворила яскравий сонячний день у селі. Це дуже щасливий день — і це відчувається у яскравості картини.
На картині зображені коні і мале лоша. З любов'ю виписане художником лошатко. Пильні очі дивляться на глядача, маленькі вушка вловлюють кожен звук, маленьке копитце правої ноги почесує тендітну з білою плямою мордочку. Воно спокійне, грайливе, ніякої уваги не звертає на хвилювання дорослих.
