Аполлінер став теоретиком сюрреалізму. Цей термін належить саме йому і означає "надреалізм". Гійом закликав поетів бути Ікарами, провідниками суспільства. Поет, вважав він, мусить боротися зі старими поетичними штампами, творити несподіване, експериментувати.

Один із засновників авангардизму Гійом Аполлінер, обстоюючи свободу мистецтва, вважав, що це досягається шляхом синтезу різних мистецтв. Тому поет прагнув створити так звану "візуальну лірику".

Гійом Аполлінер (1880-1918), напівполяк і напівіталієць, став одним з найяскравіших поетів Франції. Аполлінер - це його псевдонім, а утворив він його сам від одного зі своїх п'яти імен: Гійом Альбер Володимир Олександр Аполлінарій; прізвище ж насправді було Костровицький.

Гійом Аполлінер - напівполяк і напівіталієць, - став одним з найяскравіших поетів Франції. Він був теоретиком сюрреалістичного напрямку в літературі, і цей термін належить саме йому та означає "надреалізм". Він закликав поетів бути проводирями суспільства та йти попереду цього суспільства. Поет, вважав Аполлінер, мусить боротися зі старими поетичними штампами, творити несподіване, експериментувати. Як теоретик літератури, він написав книжку "Нова свідомість і поети" (1918).

«Перш ніж відчути естетичне задоволення від поезії В. Свідзинського, Б. Пастернака, Б. І. Антонича, треба спочатку хоч щось зрозуміти. Зробити зусилля і хоч навшпиньках дотягнутися до їхніх висот, духовних, інтелектуальних, і мистецьких» — цією цитатою А. Моклиці мені захотілося розпочати свій твір. Тут не йдеться про Аполлінера, але між рядками можна прочитати і його ім'я.

Гійом Аполлінер називав своє мистецтво "новим реалізмом", "надреалізмом", "сюрреалізмом". Цей термін вперше прозвучав з уст поета у 1917 році й визначив появу нової модерністської течії. Сюрреалізм прагнув "створити видимість надреальної дійсності, яка поєднує риси яви й сну", перебуває поза логікою, доводами розуму, традиційними естетичними та моральними нормами".

Одним із найяскравіших представників світового авангарду є французький поет Гійом Аполлінер. Його творчість, багатогранна й неоднозначна, пройнята життєстверджувальними настроями, пропагує активно-творче відношення до буття. За цією манерою можна впізнати будь-яку поезію Аполлінера, не переплутавши її з твором жодного іншого поета.

Письменник Г. К. Андерсен затверджував, що казки — «блискуче, краще в світі золото, те золото, що блищить вогником в дитячих очках, дзвенить сміхом з дитячих вуст і вуст батьків»; письменник з чарівним зором, під поглядом якого найпрозаїчніші речі перетворюються на казку: олов'яний солдатик, уламок пляшки, уламок штопальної голки, комірець, срібна монета, м'яч, ножиці і багато що інше.

Казка про Снігову королеву — моя улюблена казка Г. К. Андерсена. Я читала її багато разів, і кожного разу пригоди маленької Герди примушували хвилюватися. Але найбільше я співчувала Каєві, в серце якого попала скалка дзеркала троля.

Ми знаємо, що у казках Добро перемагає Зло. Але це Зло у казці ще треба розпізнати, бо зовні воно може бути дуже гарним, привабливим, здаватися навіть неперевершеним у своїй досконалості.