Україно! Якою сумною й трагічною була твоя доля! Єдина на світі країна, народ якої тривалий час був позбавлений власної історії, не мав своєї держави. Хто тільки не топтав Україну! Віддавали її на поталу і Литві, і Польщі, і Австрії, і Московщині. Віками терзали співучу душу України, виймали з неї серце, втоптували в гній людську мову, виганяли з рідної хати. Кидали до в'язниць наймудріших синів і дочок. Серед них був і наш Великий Кобзар, наш батько Тарас Шевченко. За Україну, за її волю десять років карався він на засланні, але не каявся.

Хто з нас не читав ці рядки Тараса Шевченка у шкільному віці? Хто не повторював їх, ставши дорослою людиною?
А взяті ці слова з палкого Шевченкового посланія "І мертвим, і живим, і ненарожденим землякам моїм...". Окрім того, поет ставить питання про взаємовідносини інтелігенції і народу. Основне спрямування твору — викриття кріпосництва і лібералізму.

Великий Кобзар тяжко переживає трагізм навколишнього життя; він чіткіше за інших бачить зло, неправду, що панують всюди, та не може цьому лиху зарадити. Поет змальовує страшні картини, коли "людей запрягають у тяжкі ярма. Орють лихо, лихом засівають". Немає на землі страшнішого злочину, ніж позбавлення волі ні в чому не винної людини або й цілого народу.

Вдумаймося в ці слова великого сина укpаїнського наpоду. Це духовний заповіт усім. Ці pядки з відомого послання "І меpтвим, і живим ..." звеpнені до тогочасної інтелігенції. Шевченко зустpічався з "малоpосійськими" двоpянами, які засуджували кpіпосництво, миколаївську pеакцію. Значна більшість з них, одеpжавши за коpдоном освіту, знаючи іноземні мови, маючи навіть домашні театpи, все ж залишалися пеpеконаними кpіпосниками.

Кріпак за походженням, Шевченко все життя прагне до знань.
Різних вчителів посилала йому доля на життєвих шляхах (від школи п'янички-дяка до Академії Мистецтв).
Ще в дитинстві, ледве опанувавши грамоту, він захоплюється творами Сковороди:

Новела М. Хвильового "Я (Романтика)" — це втілення тієї віри та розчарування, які пережив у житті сам письменник. Це зображення антигуманного й антинародного характеру революції і громадянської війни. Митець аналізує суперечність служіння абстрактній ідеї, тому долі героїв новели такі трагічні.

Жив собі звичайнісінький хлопчик. Можливо — занадто енергійний, непосидючий і вигадливий. Вигадувати йому доводилося, щоб трохи прикрасити своє нудне життя у провінції. Від його вигадок батьки мали чимало клопоту. У них було два методи виховання: мати сварила, батько лупцював. Федько чесно розповідав батькові про свої вчинки. Він не хитрував, не зменшував своєї провини, не викручувався, хоча знав, що його битимуть. Батько наче й поважав синову чесність (давав дрібні гроші), але жодного разу не став на бік сина і не спробував його зрозуміти.

Кожен з нас хоч раз у житті мріяв про те, щоб знайти відповідь на питання, що не дає спокою. Для жінок серед важливих та особливо актуальних проблем сучасності одним з найважливіших та найцікавіших є з'ясування: чому жінку споконвіку вважають істотою, що повинна підкорятися чоловікові?

Початок XX століття приніс великі зміни в життя як мистецьке, так і суспільне. Все частіше жінки беруть участь в політичних та культурних заходах, все частіше лунають твердження, що жіноча доля - це не тільки кухня, церква та дитина, але й участь у суспільно-політичній діяльності, бо жінка має право на свій внутрішній світ, саморозвиток.

I. Небажання жити й творити за звичками. (Якщо говорять, що талант сягає зір, то це мовиться про І. Драча. Уже в перших своїх творах як поетичною формою, так і за змістом він висловив незгоду жити й творити за звичками і приписами тоталітаризму, утвердженими примусово — силою, репресіями. Його рання поезія знаменувала бунт кращої частини української молоді, яка дізналась про жахливі злочинства сталінізму. Цю незгоду Драч як поет висловив у сфері поезії, де пропагував принцип соціалістичного реалізму.)