Микола Вороний — своєрідна, складна і суперечлива постать в історії української літератури початку XX століття. Поет, перекладач, артист, режисер та історик українського театру, мистецтвознавець,

Не раз закликали митці (від безіменних кобзарів та літописців до відомих письменників і поетів) не відриватися від рідної землі, не забувати, "яких батьків ми діти". Здавна проблема збереження історичної пам'яті бентежила серця — про це свідчать старовинні легенди. Людина не може не належати до певного народу з його традиціями, а втративши їх, залишатися повноцінною людиною..

Ім'я Миколи Вороного назавжди вписане в історію нової української літератури. Він своєю плідною діяльністю розширив обрії творчості та поетичних злетів.

Проблема "нерівності душ" у романі реалізується за допомогою образів Марусі й Гриця. Незвичайність любовного сюжету у романі випливає із незвичайності самої Марусі Чурай. У її глибокій натурі живе дуже сильне максималістське начало, вона керується принципом: "Все — або нічого". Грицева мати каже про Марусине серце, що воно "горде і трудне". Трудне — бо не визнає компромісів, відкидає напівпочуття, мучиться самотою, вимагаючи справжності й повноти в усьому. Але нещастя Марусі в тому, що її "горде і трудне" серце, не питаючи розуму, вибрало саме Гриця Бобренка.

I. Л. Костенко — поет із покоління шістдесятників (нові проблеми, нові барви, теми).
1. Складний, неоднозначний шлях поетеси в літературу (перший успіх — потім шістнадцять років вимушеного мовчання, не йшла на компроміси з владою).

І. Драч — один із найсучасніших за звучанням своєї творчості українських поетів. У літературу він прийшов у 60-х роках. З перших його публікацій про нього заговорила критика. Це була справді нова поезія з новою поетикою. Поет прагнув до естетичного осягнення здобутків людства, їх синтезу з прадавніми джерелами, з мистецькими надбаннями свого народу. Він виробив свій неповторний метафоричний спосіб мислення, стиль, який не всім удається збагнути.

Іван Драч. Ім'я це не було для мене новим. Знала його уже як людину, бачила по телебаченню. Чула про нього як про людину виступи на сесійних засіданнях Верховної Ради, зрозуміла, що хвилює його становище рідної мови, доля України, народу. Але справжнім відкриттям став для мене Іван Драч після знайомства з його поезією. Незвичну, нову, її мало розуміти лише серцем, треба сприйняти ще й розумом.

Іван Драч — один із найсучасніших українських поетів. У літературу прийшов у 60-х роках. З перших його публікацій про нього широко заговорила критика. Це була справді нова поезія з новою поетикою. Поет прагнув до естетичного осягнення здобутків людства, їх синтезу з прадавніми джерелами, з мистецькими надбаннями свого народу. Він виробив свій неповторний метафоричний спосіб мислення, стиль, який не всім вдається збагнути. Усю його творчість проймають сонцепоклонницькі мотиви, починаючи від першої збірки "Соняшник" до по чорнобильської "Храм сонця". Він згідно з народною космологією вважає, що Сонце — наш батько, який дає життя всьому.

Євген Маланюк певною мірою залишається таємничою постаттю для сучасного українського читача. Перш за все тому, що широкий загал познайомився з його творчістю досить недавно, а також , тому, що поезія митця — інтелектуальна, глибоко філософічна, сповнена символічних означень та складних метафор і алегорій.

Молодь — майбутнє нації. Ідеологи тоталітарного режиму добре це розуміли і почали її обробку відповідно до своїх потреб. У романі В. Барки ми читаємо, що в школі дітей вчать сміятися з віри і церкви, навіть зі своїх темних та «забобонних» батьків.