В українській літературі XX ст. Віктор Петров, відомий як В. Домонтович, за висловлюванням Соломії Павличко, «залишається загадкою, ребусом, своєрідним сфінксом чи навіть Мефістофелем української літератури». Його твори й сьогодні сповнені багатозначних трактувань.

Повість "Царівна" викликала значний громадський інтерес. Вона будила громадську думку серед української інтелігенції того часу феміністичною проблематикою. Варто підкреслити, що хоч письменниця виховувалась на німецькій літературі й зросла у найглухіших закутках відсталої Австро-Угорської імперії, вона все ж знайшла дорогу до українського письменства і дала зразки прози, що художньо реалізувала ідею емансипації жінки в умовах експлуататорського суспільства.

Роман П. Мирного "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" є вершиною української літератури. Цей твір соціально-психологічний, у ньому соціально-історичний аналіз дійсності поєднується з глибоким психологічним дослідженням внутрішнього світу людини. В алегоричній назві роману звучить головна ідея: воли — образ знедоленого селянства — не ревли б, якби була їжа. Твір "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" Панас Мирний та його брат Іван Білик почали писати під враженням розповіді про реальну людину — розбійника Василя Гнидку. Він уперше був надрукований у 1880 році в Женеві. При перевиданні в Росії автори дали йому назву "Пропаща сила". Цей новаторський роман став першим зразком великої епопеї в українській літературі.

В оповіданні Марка Вовчка "Козачка" глибоко розкривається трагічна доля у минулому вільної людини, а потім рабині-кріпачки Олесі, типова доля жінки, уярмленої в кріпосницькій неволі. Шляхом протиставлення життя людей вільних і закріпачених Марко Вовчок яскраво показала нелюдський характер кріпосницької системи, що зневажала, нівечила все краще в людині — забирала її сили й здоров'я, спустошувала душу. Головна увага письменниці підпорядкована реалістичному відображенню кріпосницьких відносин, показові всієї глибини психологічних переживань героїні.

Загальна проблема інтелігенції була актуальна для української літератури і для творчості І. Франка зокрема. І. Франко покладав на українських інтелектуалів великі надії. Він вважав, що інтелігенція повинна була очолити визвольний рух в Україні, але вона була інертною, не виконувала покладених на неї сподівань.

Поему "Євшан-зілля" написав талановитий письменник Микола Вороний. Для його поезії характерні глибокі філософські роздуми, гаряче бажання щастя рідному народу. У поемі "Євшан-зілля" автор розкриває проблему вірності людини рідному краєві, своєму народові. На мою думку, це найголовніше, бо треба любити, поважати і ніколи не забувати рідний край.

Кожна людина в світі є представником своєї нації, свого народу, а тому проблема історичної пам'яті народу, Яку порушив М. Вороний у поемі «Євшан-зілля», актуальна і на початку XX століття, і сьогодні, на початку XXI століття. А я так думаю, що й надалі її патріотичний пафос буде актуально звучати, бо без минулого не буде теперішнього, а без теперішнього не буде майбутнього.

Тривалий час перебували у забутті ім'я і творчість Миколи Кіндратовича Вороного. Видатного майстра поетичного слова віднесли до розряду дрібнобуржуазних поетів і понад тридцять років не друкували його твори, а самого М. Вороного знищили у сталінських таборах. Але ім'я поета назавжди вписане в історію нової української літератури. М. Вороний своєю творчістю намагався вивести українську літературу на європейський рівень.

Ім'я Миколи Вороного назавжди вписане в історію нової української літератури. Він своєю плідною діяльністю розширив обрії поетичної творчості. На жаль, тридцять років твори М. Вороного не видавалися. Видатного майстра поетичного слова віднесли до "новочасної українізованої дрібнобуржуазної інтелігенції". Був він неповторним, завжди різним: то холодним, як лід, то жагучим, як полум'я. А головне — він перебував у постійному пошуку, бо мав на меті вивести українську літературу з провінційного кола на європейський рівень.

Дуже довгий час в Україні ім'я видатного поета кінця XIX початку XX ст. М. Вороного було невідомим. Лише у другій половині 80-х років творчість митця стала відомою на батьківщині. Чи цей факт не свідчить, що у нашого народу хотіли відібрати пам'ять? Певною мірою, М. Вороний повторив долю свого героя з поеми "Євшан-зілля". Він дуже довго перебував у країні, яка називається забуття, але завдяки своєму чарівному слову, магічному "євшан-зіллю" повернувся додому.