Ви знаєте, що вже не побачити тих повеней на Десні, про які згадує Довженко? Русло річки змінили, вода її тече, жовта від глини, у нових берегах. Але в луках та полях, там де раніше текла стрімка вода, досі квітнуть рослини, що виростають тільки по берегах. Отак і пам'ять людська — як не намагаються пустити її по штучному руслу, квітне на місцях справжніх подій...
У 1840—1845 роках Російська імперія вела одну з численних колонізаторських війн. Т. Шевченко зобразив цю війну у поемі "Кавказ". Одразу постає питання, чому поет звертається до теми війни, у якій не беруть, на щастя, участі його співвітчизники? Чим зацікавила митця саме ця історична подія?
Сатирична поема «Сон» належить до найвизначніших творів поета періоду «Трьох літ». У цей час центральною темою його творчості стає критика самодержавно-кріпосницького ладу в сучасній поетові Росії. У поемі «Сон» це здійснюється в алегоричній формі. Шевченко дав до твору підзаголовок «комедія», прагнучи підкреслити сатиричну спрямованість поеми.
Поему «Давня казка» Леся Українка написала у 1893 році. У цей час вона вже була відомим поетом. Про роль поета і його творів у суспільному житті Леся Українка і написала в поемі «Давня казка». Саме тому головний герой твору — поет. В юності він славив красу природи, красу кохання. Його поезія була «і дзвінкою, і гучною, бо розходилась по світу стоголосою луною».
Народився Малишко 14 листопада 1912 року в селищі Обухів, яке розкинулось на косогорах по обидва боки автостради Київ—Дніпропетровськ. Батько Самійло Малишко був шевцем. Був він чоловіком стриманим, мовчазним і справедливим. Щоб прогодувати сім'ю, в якій було одинадцятеро дітей, йому доводилося дуже багато працювати. Мати Івга займалася домогосподарством, була доброю, товариською, жвавою жінкою. Андрій безмежно любив її. Поет і критик Дмитро Павличко писав: "Малишко любив свою матір, а в ній — своє походження, свій рід, свій дар, свою долю, свою батьківщину. Ця любов була, мабуть, найголовнішим джерелом його творчості, вона щоразу повертала йому натхнення і нагадувала, в ім'я чого він працює... Образ матері — його найулюбленіший і, можливо, найкращий образ, над яким він трудився усе життя".
Взаємини поета і суспільства, роль його серед громадян — тема не нова для української літератури. До неї зверталися свого часу найбільші велетні поезії: Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко. Ліна Костенко, поза всякими сумнівами, виявилася їх однодумцем. Нескладно, наприклад, провести очевидні паралелі між найяскравішими рядками "Давньої казки" Лесі Українки і багатьма поезіями Ліни Костенко. Більше того, часто натрапляємо на безпосередній діалог поетеси зі славетними митцями минулого ("Повернення Шевченка", "Кобзарю...", "Заворожи мені, волхве!..", "Біль єдиної зброї" та ін.).
У бурхливе море революційних подій П. Тичина увійшов справжнім поетичним шедевром - історико-філософською поемою "Золотий гомін", що сповнена пафосом національного відродження. Її назва закарбувалась у свідомість України символом волі й пробудження нації. Мені вона здається своєрідною ораторією, яка проголошує ідею вічності українського народу, його духовної міці. У кожному рядку відчувається гордість автора за свій народ і його історію; душу сповнює урочистість і святковий настрій, бо українська революція 1917 року вселяла віру, піднімала духовні сили народу, будила його від фізичного і духовного рабства.
Щоб зрозуміти основну думку твору, треба знати, у який період творчості письменника він був написаний. Це роки Великої Вітчизняної війни. Поет живе в столиці Башкирі! — Уфі, багато працює. Він дуже хвилюється за долю своєї Батьківщини, за Україну. Тому гнів і ненависть, ніжність і ліричність, філософська заглибленість у проблеми життя і смерті — це головні ознаки творчості Тичини цього періоду. Все це присутнє і у вірші "Я утверждаюсь", написаному 1943 року. На весь світ Павло Григорович гучно заявляє про безсмертя українського народу, української нації.
Після затяжної доби псевдокласицизму в Європі романтизм став свіжим подихом нових віянь. Він поривав з усталеними традиціями і давніми формами, розпростував крила творчої уяви у вільний лет. Псевдокласицизм, як відомо, був далекий від світу людських почувань та світу уяви, визнаючи гарним тільки те, що можна осягти розумом.
