Українська земля дуже часто народжує талановитих людей, бо сама є дуже щедрою. Серед них багато артистів і художників, письменників і поетів. Усі вони дуже люблять і поважають свою Батьківщину, намагаються своєю працею принести їй якнайбільшу користь, прославити її. їхня талановитість розкриває перед ними двері у широкий світ, де збирається увесь бомонд. Але, на диво, українці залишаються на рідній землі, щоб продовжувати чарувати своїми грою і картинами, прозою та поезіями наш народ.
Кожна людина, на мій погляд, яка любить свою Батьківщину, піклується про розвиток рідної мови. Це і не дивно, адже ми розуміємо, наскільки це важливо для нашого суспільства. Вірні патріоти мріють про подальший розвиток своєї країни, мріють побачити її наймогутнішою серед інших країн світу. А якщо країна не має власної мови, то гріш їй ціна.
Летить над просторами нашої рідної землі щира українська пісня, зігріваючи душу та бентежачи серце; від краю до краю чутно знайомі до болю мелодійні звуки. Це — українська мова. Від неї не може відцуратися справжній патріот, її не може забути той, хто хоч раз у житті почув її чудові переливи. Тому не треба чому дивуватися, що з'явився на Україні поет, який, зібравши у своєму серці усю палітру барв і звуків рідної мови, рішуче став на її захист, намагаючись не допустити зникнення однієї з найромантичніших мов у світі. Дмитро Павличко став, мабуть, головним оповісником народження нової доби для української мови.
Хто голодував, той ніколи не викине в сміття шматок хліба. Хто пройшов пекло війни, не буде співати гімнів кривавому богу Аресу. Кому затикали рота, відбираючи останній скарб, рідну мову, ніколи не забуде цього, він, як дзвонар у набат під час пожежі, буде скликати людей до захисту рідного слова. Таким дзвонарем є Дмитро Павличко.
Рідне слово, мова рідного народу - це одна із наскрізних тем у творчості Дмитра Павличка. У часи, коли сфера використання української мови була звужена, мова принижена. Д. Павличко написав сонет "О рідне слово, що без тебе я?" (1956), який увійшов до "Київських сонетів".
Скільки прекрасних віршів присвячено нашій рідній мові! Різні за настроєністю і тональністю, за тематикою і способом її розкриття, за метою і манерою написання, вони поєднані наскрізною ідеєю любові до української мови, любові, що її випромінює кожен рядок цих поезій.
Коли читаєш вірші Максима Рильського, то ніби йдеш битим шляхом, а навколо розляглися безмежні поля України. Творчість його невичерпна. Кожному, хто діткнеться поезії Максима Рильського, впадає в око палка любов до життя, жагучий потяг до єднання з людьми та природою. Його поезія оспівує духовне багатство трудівника, що оновлює, відроджує, прикрашає свою землю, У творчості поета любов до землі переплітається з почуттями до коханої, з любов'ю до праці.
Максим Рильський розпочав свою творчість у "гроні п'ятірному" неокласиків. Їх висока школа дуже вдячно позначилася на поетичній майстерності цього тонкого і вишуканого лірика. Навіть у тих творах, які він був змушений написати на догоду ідеологам від літератури (а таких "поезій" у нього небагато, та й ті написані з метою захистити себе від цькування за "буржуазність"), Рильському не зраджує почуття міри і хорошого смаку. Там, де йому не треба було дбати про ідеологічну вивіреність, а такою віддушиною завжди була для "радянських поетів" пейзажна та інтимна лірика, він створив чимало прекрасних віршів.
Творчість багатьох українських письменників пронизує глибока самовіддана любов до Батьківщини, прагнення зберегти і примножити славу рідного народу. Великим патріотом України називають Володимира Сосюру (1898—1965), адже його життя і творчість стали яскравим прикладом безмежної синівської любові до матері-Вітчизии. Пройшовши драматичний і болючий шлях національного самоусвідомлення, шлях, сповнений цькувань і переслідувань, жорстоких страждань, невимовних душевних мук, поет і громадянин В. Сосюра наприкінці свого життя з гордістю заявив: «Яке щастя, що я — українець, що я син моєї прекрасної і трагічної нації!».
