У своєму творі письменник зобразив життя сільської бідної родини. Герой оповідання Миколка — добрий і ніжний, як те сонечко: «сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка». Його душа завжди поривалася до краси і знань. Він любив природу, не міг байдуже пройти повз квіточку. І все його цікавило: «і про те, як і дощ, як і сніг».
Коли читаєш вірші Василя Голобородька, то здається, що потрапляєш у чудовий поетичний світ. Він наповнений людьми і птахами, щирістю і відвагою, болем і добротою. Він казковий і реальний водночас. Але, чи то буде вірш інтимної лірики, чи замальовка з життя, чи оживлений автором пейзаж, - з кожної поезії дивиться на нас Україна. Як же треба її любити, як шанувати її народ, щоб ця любов і повага стали часточкою душі кожного читача! Думаю, це те, що зветься дійсним патріотизмом.
Мирон Данилович Катранник — один із головних героїв роману В. Барки «Жовтий князь». Це звичайна сільська людина. Але він увібрав у себе мудрість усього хліборобського, роду, християнсько-моральні принципи своїх пращурів. І це в найтяжчі часи допомогло йому жити гідно, не втрачаючи людської подоби і не продаючи душу.
Що збагачує наше життя переживаннями, дарує можливість накопичувати найрізноманітніші враження і як наслідок — якось непомітно, ненав'язливо, але безперервно навчатися, розвиватися? Звичайно ж, мистецтво. Мабуть, ці його властивості дозволили поетові так визначити суспільну роль мистецтва.
Олександр Ірванець свого часу належав до літературного угруповання «Бу-Ба-Бу» (1985), яке сповідувало постмодернізм, що поєднував різні стильові течії, знаходячи образне вираження то в іронії, то буфонаді чи карнавалі, а то й у відвертому пародіюванні тощо. Причиною виникнення різних літературних угруповань стали насамперед зміни в суспільстві (розпад СРСР, прагнення багатьох письменників відійти від старих методів художнього зображення, депресія як наслідок тоталітарної системи), а також розширені можливості контакту зі своїми однодумцями-митцями за кордоном. Стан суспільства того часу породжував карнавальність у творах письменників, викликав сміхову рефлексію на катаклізми посттоталітарної системи: сміються тоді, коли вже зовсім забракло сліз і смутку.
Проголошення державної незалежності України зумовило великі зміни в духовному житті, розвитку національної культури, літератури та мистецтва, в пробудженні історичної пам'яті народу. Ліквідовано багато «білих плям» в історії української літератури — повернено імена письменників, що були закатовані у сталінських таборах, тих, чия творчість оголошувалась ворожою, націоналістичною.
Михайло - семиліток — казковий герой, мужній, відважний. Але мене вражає інше: мені важко уявити сьогодні дитину, яка б у сім років мала таку величезну любов до рідного краю. Та все ж таки я вірю в те, що вони існують — сучасні михайлики... Бо що для цього треба мати? Найперше — велику віру в себе, любов до рідної країни. А в цьому завжди є кому допомогти: тато з мамою, вчителі в школі, друзі — однодумці. Адже всім приємно, незалежно від національності, слухати гімн України, коли перемагає наш спортсмен! І тоді ми здаємося собі такими дружними та з'єднаними, бо то ж наш спортсмен переміг! Тож цей дух єдності треба підтримувати завжди, щоб люди пишалися тим, що вони з України.
Ось і прочитана повість. Мені вона сподобалась, бо в ній розповідається про людей, які прагнули здобути освіту, особливо дітей, що тягнулися до навчання. У повісті розповідається про дитинство самого письменника. Хто ж він, цей Михайлик?
М. Коцюбинський боровся проти хуторянської обмеженості творів українських письменників і хотів бачити українську літературу рівною серед європейських літератур. І як справжній майстер, письменник зробив багато для того, щоб його прагнення здійснились. І він був великим Майстром. Передусім майстром жанру.
