Мені подобається поезія Ліни Костенко. Мама часто читає напам'ять уривки з її творів. Я бачила по телевізору зустрічі Ліни Костенко з читачами. Зали були і переповнені. Звичайна, щира, привітна жінка, а які незвичайні твори пише! Незвичайність самої поетеси полягає у тому, що кожен її вірш пробуджує фантазію і прагнення осмислити прочитане.
Література — це мистецтво асоціацій. Її основний виражальний засіб — слово. Мова художньої літератури багатюща на різні тропи: епітети, метафори, синекдохи, паралелізмі!, гіперболи, які виконують роль творення художнього образу. Улюблені засоби творення образів складають індивідуальний стиль кожного письменника, саме тому ми не сплутаємо вірш Т. Г. Шевченка і вірш І. Ф. Драча, відрізнимо прозовий уривок І. Нечуя-Левицького від уривка з твору Марка Вовчка. Свій неповторний авторський стиль має і видатний український письменник Борис Ілліч Олійник, мова творів якого яскраво метафорична.
Іван Драч так сказав про Бориса Олійника: "Борис Олійник — поет високої відповідальності за Сподіяне на землі, за чистоту традиції порядності і чесності, поет, який романтизує лицарське начало в людині". І ми можемо вповні погодитися з цією думкою, оскільки творчість поета втілює загальнолюдське поривання до прекрасного, чистого і духовного в людині та світі.
Індивідуальний стиль Івана Драча є настільки оригінальним та самобутнім, що його не можна сплутати ні з яким іншим, його поезія вражає напрочуд незвичайними образами. Творчий доробок поета відрізняється невтомними пошуками нового. Органічним для Івана Драча є звернення до жанру балади, де метафорично змінюється реалістична конкретика. Але він переосмислив її, замінивши неймовірну епічність та надзвичайний героїзм фольклорними образами-символами.
У передньому слові до збірки поезій Бориса Олійника "Основи" (2005 р.) Михайло Шевченко чітко і всеосяжно окреслив постать поета: "Дивовижний чародій інтимної лірики, володар плечового удару в публіцистиці, недосяжний фігурист в іронії, майстер поем — Борис Олійник, безперечно, унікальна постать в українській культурі, політиці і філософії, яка не має аналогів у землях близьких і землях далеких, один із найбільших поетів другої половини двадцятого століття". Він увійшов у літературу у пору "хрущовської відлиги", дух шістдесятників запалив у його серці вільнолюбний вогонь.
Нелегка доля судилася нашій Україні. Проте не здавалися українці та йшли у бій, бо не можна знищити той народ, у серці якого живе передане предками невгасиме полум'я любові до рідної землі, який віддасть усе, навіть своє життя, заради щастя й волі Батьківщини!
Погожий сонячний день 21 червня 1941 року. Природа наливається життєдайною силою в цю благодатну пору раннього літа. Колосяться хліба, радуючи серце селянина-трудівника. Над рідною землею повільно спускається літній вечір. Спалахують міріади електричних вогнів, з широко відчинених вікон шкіл линуть веселі мелодії. Це учні-десятикласники, отримавши атестати зрілості, прощаються з рідною школою на традиційному випускному вечорі.
Усі люди мріють бути щасливими і страждають, коли життя складається не так, як мріялось. Багато поетів і письменників пишуть про це в своїх творах, бо кожен вважає себе генієм і намагається донести красу рідного слова до широкого загалу, знайти свого читача.
Микола Григорович Фітільов (літературний псевдонім — Микола Хвильовий) народився 1 (13) грудня 1893 року в селі Тростянець Охтирського повіту на Харківщині (нині місто Сумської області) в родині сільських вчителів. Приблизно 1904 чи 1905 року мати майбутнього письменника Єлизавета Іванівна, забравши дітей, переїхала тимчасово на хутір Зубівка до сестри, яка була одружена з дрібним поміщиком М. Смаковським.
