З дитячих років Великий Кобзар глибоко співчував людському стражданню. Чуйна й людяна дитина, він переймався нещастями покривджених. Ще юнаком Тарас жадібно вслухався в сумні оповіді про минуле українського народу, про кривди, які чинили над ним, про його одвічний душевний біль.
Упродовж багатьох століть люди намагалися відобразити природу на художньому полотні, фотографіях, у художніх творах. Багато видатних художників, музикантів, письменників, поетів написали безліч творів, в яких описували природу, закликаючи любити її, берегти, захищати від винищення.
Василь Симоненко — поет, патріот, він понад усе любив рідну Україну, український трудовий народ. Для поета Україна — святиня, відданість їй — його обов'язок і щастя.
Доля талановитого, гордого і чесного гумориста Остапа Вишні була трагічною. Він потрапив під страшний прес сталінського беззаконня і на десять років був засланий у північні концтабори. Зберігся табірний щоденник.
Творчість великого Кобзаря неосяжна та різноманітна, а сам він був основоположником нової української літератури. Слово його було ознакою національного відродження, утвердження української нації, її надією на кращі часи. Служінню рідній Україні Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навіть своє життя. Вся його творчість пройнята палкою любов'ю до Батьківщини, до рідного народу.
"Ну що б, здавалося, слова", — розмірковував Тарас Шевченко більше ніж півтора століття тому і приходив до висновку про надзвичайну силу рідної мови: почуєш, і "серце б'ється — ожива". Адже це духовна схованка народу, в яку віками він складав біль пережитого і досвід свій, і миті щастя, і надії на майбутнє.
Багатостраждальна моя Україно! Мученицька доля випала тобі протягом багатьох століть. Палили тебе, топтали вороги-чужинці. Боліло твоє тіло, та більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажили тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.
Максима Тадейовича Рильського справедливо вважають одним з найбільших і найталановитіших поетів доби 1917—1933 років. Саме в цей період творчість поета досягла вершини, можливо, поет міг би зростати й далі, якби реалії радянського життя не підрізали йому крила, не змусили замінити щирі слова, що йшли від самого серця, на вихвалення влади, політики Москви. Проте, я гадаю, що любов до рідної землі приховати не можна, не можна змусити людину не бажати щастя рідному народу, і ці почуття обов'язково відбиватимуться в поезії.
Любов до рідної землі, інтерес до її славного минулого та вболівання за невідоме майбутнє — це вічні теми, яких торкалися письменники всіх часів і народів. У радянські часи писати твори, в яких би висловлювалася любов до України, до її народу було неможливо, це б дорівнювало балансуванню на краю глибокої прірви.
