Я народився та виріс в Україні. Тут моя батьківщина, тут народилися та виросли мої батьки, тут я навчаюся в школі, а під час канікул відвідую мальовниче село, де живе мій дідусь.
Вибір професії - так важливо. Адже це твоя майбутня робота, щоденна праця. І якою вона буде (не лише в матеріальному плані), залежить від того, правильно ти обереш свою стежину чи ні.
"Душею самурая був меч, сенсом життя — смерть, головним життєвим принципом — честь, професією — війна, постійним заняттям — військові мистецтва, відпочинком — витончена словесність і живопис". Це слова з самурайського епосу.
Ярослав був єдиним князем усіх широких українських земель. Щоб уберегти Україну від ворогів, побудував на кордонах багато твердинь. Над рікою Саном побудував город і міцно його укріпив, і назвав Ярославом.
Якщо ми вимовимо слово "море", то з якими птахами асоціюється воно? Найпростіша відповідь: звісно, із чайками. Але нас підкорили не чайки, коли минулого літа ми відпочивали на Каспії.
За роком спливає рік, але для нашої Батьківщини Чорнобиль залишається незагоєною раною. Україна зараз — зона екологічного лиха. Сьогодні ми, юні українці, учимося в школі. Проте кожен із нас саме сьогодні має замислитися над майбуттям прийдешніх поколінь, узагалі над долею нації.
Чудовими краєвидами, щедро врожайними садами, прекрасними лісами славилась чорнобильська земля. Та тільки - до жахливої позначки, до радіаційної межі, проораної квітневої ночі 1986-го. Звідтоді ця земля стала називатись зоною - скаліченою, непридатною для життя місцевістю. І якщо від атомної катастрофи здригнулись серця всіх землян, то слово "зона" не перестає боліти у цих серцях вже п'ятнадцять років і ще надовго лишиться в пам'яті людства.
Лину думками в сиву давнину... Бачу квітку "чорнобиль" — духмяну, запашну, що має чудодійну лікарську силу. Наші прадіди шукали її, щоб рятувати себе від хвороб, нещасть, щоб дати собі довголіття.
Минуло 15 років, а чорний день Чорнобильської трагедії продовжує хвилювати людей: і тих, кого він зачепив своїм недобрим крилом, і тих, хто пізніше народився далеко від покривдженої землі. Цей день не минув безслідно, він розплодив по світу багато трагедій; він буде завжди об'єднувати всіх одним спогадом, однією печаллю, однією надією.
Моя прабабуся Галина Іванівна живе біля Каспійського моря. її місто і назву має відповідну: Каспійськ. Це Росія, республіка Дагестан. Саме там і проводили ми минуле літо. З одного боку — ведичні Кавказькі гори, з іншого — тепле море. Тут все ніби створено для щасливого, радісного життя. Місто з'єднало представників різних гірських народів.
