"Караюсь, мучусь, але не каюсь" - під цими словами може підписатися кожна мужня людина альтруїстичних переконань, яка здатна на боротьбу і муки в ім'я щастя для всіх. І така стійкість, мужність, принциповість не дається людині з народженням. Все це виховується і гартується протягом життя. Яскравим прикладом формування такого життєвого кредо є доля і життя Т. Г. Шевченка.
Сюжет повісті «Тіні забутих предків» перегукується з трагедією Шекспіра. У них можна знайти чимало спільних рис. Як Монтеккі й Капулетті, ворогують роди Палійчуків і Гутенюків. Як і в трагедії «Ромео і Джульетта», в обох ворогуючих родах є діти, які кохають одне одного,— Іван і Марічка. Давня ворожнеча має стати їм на перешкоді. Як і у Шекспіра, герої Коцюбинського гинуть. Обидва твори є гімном коханню. Але на тому, власне, аналогія й обмежується. Головна колізія в обох творах — смерть героїв — різна. Якщо в Шекспіра трагедія відбувається через випадкову неузгодженість дій Ромео і Джульєтти, то в Коцюбинського — інакше.
"Тіні забутих предків" М. Коцюбинського — один з найпоетичніших творів української літератури. Основою її став фольклор Гуцульщини, закарпатської частини України. Під час написання повісті Гуцульщина вже кілька століть була відірвана від України, там сформувався окремий діалект, своєрідні обряди, свій побут та традиції. Коцюбинський відкрив цей самородок для всієї країни, підкресливши у назві, що герої — це наші спільні предки, хоч і забуті нині.
Ми не повинні забувати жодної зі сторінок історії багатостраждального українського народу, навіть найстрашніших. Жахливе відчуття охоплює кожного, хто дізнається подробиць трагедії, яка сталася на квітучій благословенній землі без малого сімдесят років тому.
Досі важко повірити, що в Україні раптово зник хліб і люди залишилися без жодної зернини в урожайний 1932 рік. Українці вимирали цілими родинами й селами. Смерть могла наздогнати людину де завгодно: у хаті, на полі, у дорозі.
Повість М. Коцюбинського "Тіні забутих предків" посідає особливе місце у творчості М. Коцюбинського. Це художнє відкриття письменником загальноукраїнському читачеві життя народу Гуцульщини, тієї чарівної частини української землі, яка протягом століть була відірвана від Великої України. Повертаючись з Італії, де перебував на лікуванні, письменник на кілька днів зупинився в селі Криворівня на Гуцульщині, яке вразило його своєю незвичайною красою й самобутністю.
Чи задумувався хто з нас, прочитавши поему "Енеїда" Котляревського, який шедевр ми тримаємо в руках? Це епохальна поема, яка подає нам картину життя українського народу кінця XVIII — початку XIX століття. Майже два століття живе цей твір в історії нашої літератури і живить нас дотепністю, гумором, відвагою, завзятістю героїв.
Я добре пам'ятаю, як вперше почув цей вірш. Мені його читала мама. Я заплющив очі і уявляв усе, що зобразив Т, Шевченко у своїй поезії. Я тоді був зовсім маленький, і мене дуже здивувало, як майстерно може митець зобразити навколишню дійсність... Напевне, з того дня я по-справжньому захопився літературою.
Вічні теми кохання та зради знайшли своє втілення в багатьох творах світової літератури, бо. таким є життя в його найрізноманітніших проявах. Бо Добро і Зло теж живуть поряд, і кожній людині Бог надав можливість вибирати те чи інше. Кажуть, що бувають у житті такі ситуації, коли немає чіткої межі між Добром і Злом. Інколи здається, що цю межу можна провести, покладаючись на власне сумління: чини так, як серце велить. Але ж серце — це не лише почуття, це і відповідальність перед іншими людьми.
Є у центрі Харкова тиха і затишна вулиця, названа ім'ям українського письменника Григорія Квітки-Основ'яненка. Мені подобається сюди приходити — щоразу зупиняюся перед погруддям відомого земляка і подумки поринаю у минувшину Харкова. Люблю гортати сторінки біографії творця новітньої української повісті. Григорій Квітка народився у селі Основа поблизу Харкова. Його батько був власником Основи, а майбутній письменник, закоханий у свій край, згодом взяв псевдонім Основ'яненко, тим самим увічнивши свою малу батьківщину. Від покоління до покоління харків'яни передають чимало цікавих розповідей і легенд про Григорія Квітку-Основ'яненка. Адже його життя з дитинства було насичене подіями, що вплинули на його літературну творчість.
