Вольовий характер ліричного героя творів Є. Маланюка. 3.
Важко живеться на світі тим людям, які не мають твердого характеру, які здатні розгублюватися від несподіваних проблем, від не зовсім добрих змін у житті. Але їм протистоять люди, які вірять у те, що роблять, які ніколи, навіть під натиском обставин, не здатні зректися своїх ідей та вподобань. Таким, на мій погляд, був і Євген Маланюк, якого не змінили ні трагічні для нього події революції, ані перебування у таборі для інтернованих. Волелюбні мотиви він передає у своїх поезіях, чудових і незабутніх.
Ліричний герой Євгена Маланюка — голос поета, чесний, люблячий, відвертий, вільний, вольовий. Його не зломили ані бурі історії, ані трагічні події, які сталися на початку століття. Він наче пам'ятає часи минулі, які породили його сучасників, чесних, справедливих, вольових людей, здатних протистояти усіх незгодам. Вони працювали на полях, на заводах, не маючи й гадки, що
Раптом... брязнуло враз! І ридально навік розірвалось... І бездонним проваллям дихнула порожня луна. ... Від кларнета твого — пофарбована дудка зосталась. ...В скривавлений Жовтень — ясна обернулась Весна.
Прийшов Жовтень, який хотів, здається, щастя для усіх людей, але не міг його дати, бо забирав його в інших. А це вже не щастя, а нещастя. Адже неможливо поділити між усіма те, що було награбоване, неможливо усіх зробити рівними. Все одно неодмінно знайдуться люди, які заберуть собі більшу частину, не рахуючись з інтересами інших. І тоді що, знову потрібна революція, яка б знову забирала залишки?
Біда постукала у двері, але вона не зломила духу ліричного героя Євгена Маланюка. Він прагне жити, він хоче позбутися туги. Його кличуть до боротьби вірші Тараса Шевченка, нашого українського бунтаря. Для ліричного героя він
Не поет — бо це ж до болю мало, Не трибун — бо це лиш рупор мас, І вже менш за все — "Кобзар Тарас" — Він, ким зайнялось і запалало.
Можливо, Маланюк теж мріє стати схожим на Шевченка, теж хоче своїми віршами піднімати на боротьбу своїх співвітчизників, які намагаються змінити життя. З поезій постає переді мною дуже вольова людина, впевнена у собі та своїх силах. І, здається, немає причин сумніватися у правоті ліричного героя, який запевняє:
Та крізь хугу вдарить меч небесний, І над срібно-смертним сном весни Голос Кари загримить — "воскресни!" — Всім немилосердям вишини.
Нарешті воскресне правда, оживе любов у серцях людей. Вона буде нагадувати їм про щасливе життя, про волю, про їхні чудові сподівання. Тільки треба вірити у це, хотіти цього і щось робити для цього. Треба боротися за своє щастя, за щастя усіх українців, усіх людей світу. І любити свою Батьківщину, яка без помічників, без заступників просто загине. Ліричний герой Маланюка до болю у серці любить свою Вітчизну і дуже жаліє, що не в змозі побачити її:
Так. Без Тебе повільна, нестямна загибель, Батьківщино моя, Батьківщина німа! Навіть гіркість в черствому щоденному хлібі Мстить, нагадуючи, що Тебе нема.
Проте це не означає, що поет здався. Він так і залишився у пам'яті вдячних нащадків вірним патріотом своєї Батьківщини, вольовою, вільною, справедливою людиною. Нехай доля не знайшла змоги повернути його на рідну землю, але і там, далеко від неї, Євген Маланюк прагнув допомогти їй, бажав їй щастя та любові. Здається, його мрії про вільну Україну здійснилися, і більшість українців дуже схожі на нього — такі ж сильні, справедливі і вольові.
