Віршова спадщина Климентія Зіновіїва та Івана Некрашевича.
Давня українська література - праоснова всієї української літератури. Віршову спадщину давньої української літератури переважно становлять твори на релігійну тематику. За жанрами це були епіграми, елегії, панегірики, сатиричні вірші. Видатними поетами XVI-XVIII століть були Климентій Зіновіїв, Іван Некрашевич, Касіян Сакович, Лазар Баранович та інші. Серед віршованих творів найбільше було віршів сатирично-гумористичних, які спиралися на народний гумор. Сильний фольклорно-етнографічний струмінь відчувався у творах Івана Некрашевича. Його твори виділялися чистотою народної мови, простотою змісту, народним гумором. Поетична система І. Некрашевича виросла з народнопісенної поезії, а тому була поширена серед народу. Нині відомо дев'ять творів автора: побутові сцени на зразок інтермедій, віршові листи до знайомих. Іван Некрашевич мав священницький сан і в своїх поезіях прагнув створити образ ідеального священика, який бореться з неуцтвом, обмеженістю простих людей. Першим поетом, який оспівав селян, наймитів, бурлаків, був в українській літературі Климентій Зіновіїв. До нас дійшла рукописна збірка поета, яка вміщує близько чотирьохсот віршів. Найбільшу частину з них присвячено сатиричному зображенню вад людини та суспільства. Поезії К. Зіновіїва були спрямовані і проти соціальної нерівності: вони сатирично викривали хабарництво, продажність судців, архієреїв, а возвеличували чесну працю:
Над усі ремесла - річ кажу відому - Хліборобство, вигідне світові усьому.
Серед поезій К. Зіновіїва є і поезії, в яких поет прославляв козаків, що захищали рідний край і віру:
Козаків, немов святих, треба шанувати, Позаяк і кров свою в битвах проливають, І за віру праведну душі покладають.
Отже, віршова поезія кінця XVI-XVIII століть вийшла за межі вищих шкіл, почала відображати соціальні процеси дійсності.
