Самопізнання починається з правильного ставлення до самого себе. Адекватна самооцінка залежить від виховання та самоусвідомлення. Правильне виховання має закласти в дитині принцип самооцінки, при якому виходять із власних недоліків і досягнень, а не порівнюють себе з іншими людьми, оскільки в останньому випадку людина ніколи не зможе виробити об'єктивних критеріїв виміру своїх якостей. Якщо знайдеться хтось кращий, сильніший або красивіший, - цей момент буде джерелом заздрощів і сліпого наслідування, якщо ж кращих не знайдеться, - це буде приводом для гордості й самозамилування. Натомість кожна людина самодостатня й самооцінка незалежно від її особистих якостей, здібностей і досягнень. Самоусвідомлення включає знання свого походження, статусу й цілі в житті. Фактично, у походження людини може бути два варіанти: продукт сліпої еволюції чи творіння Боже. Зрозуміло, що сприймати себе проміжним результатом мільйонів перетворень бездушної матерії - щось протилежне усвідомленню себе сином Божим. Унікальним і неповторним у всьому всесвіті, призначеним до вічного пізнання Бога й його творіння, застосування дарованих ним здібностей до творчої праці на благо інших. Себто в цьому, другому, варіанті правильне сприйняття себе включає й правильний статус і ціль у житті. Це й є найкращий спосіб пізнання неповторності своєї індивідуальності. Але, якщо я унікальний, то кожен унікальний у такій же мірі. Правильна самооцінка включає усвідомлення свого походження, статусу й цілі в житті; вона ж указує нам норми ставлення до інших. Зрозуміло, що стосунки з неповторними індивідуальностями будуть базуватися на повазі, толерантності, вимогливості до самого себе, допомозі, служінні іншим людям.
