Банани для Матроса (розповідь з елементами опису собаки на основі власного досвіду).
— Подивись, які добрі очі у цього собаки! — голосно сповістила тітка Клава, наша сусідка, коли ми зустрілися з нею біля супермаркету.
Я йшов із важкими пакетами і затримуватися не було бажання навіть для того, щоб подивитися, які у собаки добрі очі, — скоріше б донести додому покупки. Тому зустріч з сусідкою, м'яко кажучи, була не до речі.
Проте я зупинився, поставив на землю пакети і подивився на собаку, на яко¬го звернула мою увагу тітка Клава. "Мені бракувало зараз розглядати якогось дворнягу", — пробурчав я про себе. Але коли я побачив цього милого пса, зрозумів: тітка Клава має рацію, і на моєму обличчі немовби сама собою з'явилася посмішка.
Очі у цього собаки були незвичайні. Дивлячись в них, я зрозумів, які почут¬тя намагалася висловити ця істота. Очі були блискучі, круглі, шоколадного ко¬льору, і найважливіше — вони випромінювали доброту. Але цей собака явно був безпритульним, він зазнав чимало жорстокості і від людей, і з боку своїх чотири¬лапих одноплемінників. Проте в очах не було злості, здавалося, що вони навіть посміхаються. Я забув, що хвилину тому я поспішав додому, і не міг відвести по¬гляд від собаки.
Відчувши, що його розглядають, собака, схиливши вбік голову, роздивлявся мене. Він мирно лежав на тротуарі поблизу супермаркету, наче розумів, що не можна заважати перехожим. Шерсть руда, наче смугаста: смужечка темна — сму¬жечка світла, густа-густа, і мені здалося, що такій шубі могла б позаздрити перша модниця. На міцній шиї велика голова, великі вуха м'яко лежали. Хвоста я не ба¬чив — його собака підгорнув під себе.
— Чим же тебе пригостити? — звернувся я до собаки. Сусідка, яка стояла по¬руч, сказала:
— Я його вже пригостила.
І мені закортіло дати щось цьому красеню.
— А може, ти будеш банани? — запитав я. Тітка Клава посміхнулася:
— Одразу видно, що собаки у тебе ніколи не було.
Проте я вже дістав з пакунка банан. Очистив його, відломив шматочок і аку¬ратно поклав перед собакою.
Пес заворушився, піднявся на міцні довгі лапи і несподівано для нас — мене і тітки Клави — з'їв. Я дав ще шматочок банана.
— Ти диви! — здивовано вигукнула тітка Клава. Так пес з'їв увесь банан.
— Більше, вибач, дати не можу, — сказав я. — Бананів чекають вдома. А хо¬чеш, підемо у наш двір?
Пес, здавалося, зрозумів мене. Він підійшов ближче, потерся об мою ногу. Ми попрямували до двору. Собака ні на крок не відставав від нас з тіткою Клавою.
— А де ж він житиме? — запитав я сусідку.
— Я тобі скажу, де, — відповіла вона. — Бачив, у нашому дворі недобудований дім? Біля нього добряча будка для собаки. Зараз зима, ні будівників, ні вівчарки. Сам сторож. Нехай і дасть притулок Матросові.
— Чому Матрос? — здивувався я.
— А ти придивись. Шерсть із темної переходить у світлу смужечку, а потім знову йде темна смужечка. Немов тільник.
— Так, я теж це одразу побачив. Що ж, Матрос, так Матрос, — погодився я. Сторож не заперечував проти собаки.
— Кажете, банани полюбляє? Ну, що ж, будуть йому і банани.
