Відтворення життя українського козацтва в суспільно-побутових піснях.
Історія України налічує багато сотень років. Були часи слави, були часи забуття. Та найгероїчніший період — це 250 років козацтва. Запорозька Січ — перша в історії Європи вільна держава, зв'язки між козаками ґрунтувалися на повній довірі, дружбі, братерстві і взаємодопомозі. Тому саме на той час припадає створення великої кількості суспільно-побутових пісень. Вони оспівували життя та подвиги героїв-козаків, їх боротьбу проти ворогів України. Тому і сприймаються ці пісні як живі свідки тривожного життя наших предків.
Україна завжди була ласим шматком для недружніх сусідів, і козацтво стало на оборону рідної землі. Зокрема, ворогом України завжди була Річ Посполита. Польське панство вважало нашу землю власністю, а український народ — лише робочою силою. Вони знущалися з людей, із православної віри, обмежували українців у правах. Єдина сила, на яку ляхам довелося зважати, — це козацтво, яке не терпіло неволі. Запорожці виступали в похід проти Варшави, підбадьорюючи себе козацькою піснею:
Ой на горі та й женці жнуть, А попід горою яром-долиною козаки йдуть!
Героями таких пісень зазвичай були хоробрі та мудрі полководці, гетьмани. Так, у пісні «Ой на горі та й женці жнуть» український народ увіковічив імена Дорошенка, що веде своє військо у похід, і «необачного» Сагайдачного, «що проміняв жінку на тютюн і люльку», пояснюючи свій вчинок так:
Мені з жінкою та не возиться А тютюн та люлька козаку в пригоді знадобиться!
У житті козака слава йшла поруч із небезпекою. Саме про це розповідається у відомій пісні «Стоїть явір над водою»:
Уродився козаченько, Вдався, уродився, А у степу, край дороги Ляхам знадобився. Ой узяли в неволеньку, Забили в кайдани, Як забили у кайдани — Ведуть перед пани.
Довелося козакові, як підтятому явору, «сконати у тяжкій неволі», але навіть перед обличчям смерті він не зрікається своєї Батьківщини, матері-Січі.
Ніхто із мужніх захисників не знав, що чекає на них завтра. Багато років не бачили вони своїх батьків, дружин, дітей, бо життя козака було підпорядковане єдиній меті — захищати рідний край. «Мене, нене, змиють дощі, а розчешуть густі терни, а висушать буйні вітри!» — так говорить герой іншої пісні «Гомін, гомін по діброві». Багато козацьких могил зберігає наша земля...
Я із задоволенням читаю народні пісні, слухаю їх у виконанні бабусі, вчу напам'ять. У цих творах можна почути рідний голос Батьківщини, вловити відлуння почуттів і думок наших далеких предків, слово мудрої поради й тихої ласки. Народні пісні допомагають пізнати життя народу, вчать розуміти і любити вітчизняне мистецтво, збагачують духовно.
